Вступ

Мета і задачі дослідження. В дипломної роботі поставлено мету: наоснові ринкових досліджень, теоретичних і методичних основ регулюванняринку цінних паперів і актуального для України зарубіжного досвіду виявитиспецифіку правового врегулювання обігу цінних паперів, дати пропозиції щодойого розвитку.

методологічну основу дипломного дослідження склали моделі загальноїтеорії наукового пізнання, методи системного економічного аналізу, заходимакро-і мікроекономічного аналізу, вітчизняні та зарубіжні концепціїфінансового маркетингу і розвитку ринку цінних паперів.

В Україні триває складний процес становлення і розбудови суверенної,демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичну іекономічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тількиполітичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головнимфактором стабілізації та піднесення економіки України є становленняринкових відносин.

У колишньому Радянському Союзі, у складі якого перебувала Україна,дійсно існував єдиний народногосподарського комплексу, що базувався назв'язках і відносинах, притаманних командній економіці. Ні галузевіпропорції в промисловості та сільському господарстві, ні розміщеннявиробництва, ні постачання і розподіл не відповідали вимогам ринку. Длявирівнювання ситуації застосовувались методи штучного ціноутворення,обов'язкового планування завдань і поставок, примусового кооперування. Чи невипадково, що демонтаж планових та адміністративних механізмів призвів дорозриву багатьох колишніх зв'язків і відносин.
Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто.
Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції зцінними паперами. Якщо, наприклад, банківська справа не зникла разом знепом, хоч і перестала бути справою комерційною, то з ринком цінних паперівпов'язано лише те, що з 1929 року по 1957 рік випускалися позики "запідпискою ", за якими держава повністю так і не розрахувалась з народом, тащо в 20-ті роки почався випуск позик, що вільно оберталися, з їхнедосконалою лотерейної системою виплати 3-відсоткового доходу, за якоїодин виграє 10 тисяч карбованців, а інший тримає облігації роками і неодержує на свої інвестиції ні карбованця. Інших можливостей розпорядитисяособистими збереженням не було.
Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів
(РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї метибезпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сферіцінних паперів. Прийнятий 18 червня 1992 року Закон України "Про цінніпапери і фондову біржу "1 став першим важливим кроком у цьому напрямку.
Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань,які не знайшли свого вирішення у згаданому Законі і потребували негайногозаконодавчого врегулювання. Саме з цим пов'язана активна Нормотворчадіяльність у сфері ринку цінних паперів упродовж останніх років.

I. Правова сутність та природа ринку цінних паперів

1. Загальна економіко-правова характеристика ринку цінних паперів.
Розвиток товарного виробництва на певному етапі призводить до появи у йогоучасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідному дляподальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційнимкапіталом. Використовується інвестиційний капітал на придбання робочоїсили, знарядь праці та інших елементів виробництва. В економічній науціінвестиційний капітал іменується грошовим капіталом.
У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступаютьдержава та різні суб'єкти підприємницької діяльності. Інвестиційний капіталнадходить до тих, хто його потребує, з двох джерел - власних і чужихкоштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету,для підприємств - нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. Докатегорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти
(збереження) інших держав, суб'єктів підприємницької діяльності танаселення. Чужі збереження і будуть нас цікавити як об'єкт операцій зцінними паперами. Збереження перетворюються в інвестиції з моменту їхнадходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим таопосередкованим. Збереження, наприклад, прямо перетворюються на інвестиції,коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбаннянових технологій або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахуноквідповідної статті державного бюджету. Зрозуміло, що прямо перетворюватисьна інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певнийопосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.
Під фінансовим ринком розуміється сукупність правових відносин грошовогохарактеру, які виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажуфінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал.
Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання йефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів відтих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба вкапіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структуразаощаджень та інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванніфінансового ринку.
Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю всіляких ринків, що взаємодіютьміж собою, є складовою частиною загального ринкового простору. Поняттяфінансового ринку охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьохінститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (ціннихпаперів), обслуговує певних його учасників 1 діє на певній території.
Всі ринки можна класифікувати за декількома критеріями.
За сферою поширення вирізняють світові, національні, регіональні та місцевіринки '.
Ринки поділяють також на первинні, тобто такі, на яких нові випускизобов'язань продаються та купуються вперше, і вторинні - такі, на якихвідбуваються подальші продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ напервинні та вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаютьсязобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик та іншихфінансових активів.
Головною особливістю первинного ринку цінних паперів, наприклад, є те, щоінвестори, прідбаючі цінні папери, свої грошові кошти передаютьбезпосередньо емітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їхвласнику.

Вторинний ринок цінних паперів, у свою чергу, призначений для обміну раніше випущених фондових інструментів2 між інвесторами. Так, наприклад, якщо вперше випущені акції продаються та купуються лише на первинному ринку, то всі їх подальші купівлі та продажі здійснюються на вторинному рінку1.
Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існуванняпідвищує ліквідність фондових інструментів і тим самим сприяє розвиткупервинного ринку.
Представники економічних наук пропонують свої критерії класифікації ринків.
Зокрема, Н.С. Рязанова пропонує таку класифікацію в залежності від видуматеріальних та фінансових активів, які обертаються на певному ринку: а) ринки матеріальних активів та ринки фінансових активів. На ринкахматеріальних активів, які називають також ринками відчутних або реальнихактивів, обертаються товари та інше майно, на фінансових ринках - часткикапіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальні активи; б) ринки спот; ринки ф'ючерсів. На першому з них купівля та продаж маютьздійснюватись на умовах "спот", тобто протягом декількох днів. На другому --до якоїсь певної дати в майбутньому. Значення ф'ючерсна ринків, до якихналежать ринки опціонів, в економічних умовах України зростає; в) ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року; г) ринки капіталів, котрі є ринками довгострокових (понад один рік)кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств; д) ринки споживчого кредиту, де надаються позички на придбання споживчихтоварів, на навчання та відпочинок тощо.
Слід відзначити, що деякі ринки, на яких обертаються досить однорідніматеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більшоб'ємних, ринків. Саме до такої категорії складних ринків і належитьфінансовий ринок.
Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки воно охоплює нетільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм кредитних відносин.
Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, вйого складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок ціннихпаперів.
Ринок банківських кредитів являє собою сукупність правовідносин, щовиникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які маютьбути повернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальнихдокументів, які можуть самостійно продаватися, придбавати чи погашатися.
Ринок цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно-правовогохарактеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Віндоповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісновзаємодіє з ним.
Існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодокупівлі та продажу цінних паперів. Всі ці ринки являють собою складовічастини єдиного ринку цінних паперів.
За способом організації торгівлі виділяють стихійний та організованийфондові ринки.
Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок,схожий на звичайне ринкове місце, де продаються і купуються товари. Тутпродавці та покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту тапропозиції на ті чи інші фондові цінності і укладають угоди безпосередньоодин з одним. При цьому умови укладення угод, як правило, залишаютьсяневідомими для інших учасників фондового ринку.
Організовані ринки, у свою чергу, існують у вигляді простих і подвійнихаукціонних ринків.
Торгівля на простому аукціонному фондовому ринку здійснюється шляхомаукціону, під яким розуміється спосіб продажу товарів або цінних паперівна основі конкурсу покупців, за яким об'єкт торгівлі попередньовиставляється для огляду та ознайомлення1. Прості аукціонні ринкифункціонують тим успішніше, чим більш монополізовані продавці і чим більшимє попит на певні фондові інструменти.
Окрім простих аукціонів, для торгівлі фондовими цінностями можутьвикористовуватись і системи подвійної аукціонної торгівлі. У рамках такихсистем змагання відбувається не тільки між покупцями - за право придбатиокремі цінні папери, але й між продавцями - за право реалізувати їх.
Подвійні аукціони найбільш повно відповідають природі ринку цінних паперів,на якому об'єкти угод, що укладаються, характеризуються високим ступенемоднорідності.
Простий та подвійний аукціонні фондові ринки можуть функціонувати увигляді онкольні ринків або безперервних аукціонів.
У рамках онкольної системи торгівлі протягом деякого часу відбуваєтьсянакопичення заявок (доручень) на придбання або продаж конкретних фондовихінструментів за вказану ціну. Тривалість періоду такого накопичення прямозалежить від ліквідності ринку - чим ринок ліквідні ший, тим періоднакопичення менший. Потім відбуваються торги, на яких, залежно від попитута пропозиції, задовольняються заявки.
У випадку, коли цінні папери постійно користуються стабільним попитом іпостійно пропонуються, доцільною стає організація безперервних аукціоннихринків, у рамках яких доручення на купівлю або продаж фондових інструментіввиконуються негайно після їх надходження. При цьому пріоритетністьвиконання доручень визначається не тільки вказаними в них межами цін таобсягом, але й черговістю надходжень. У випадку рівного цінового фактору впершочерговому порядку виконуються ті доручення, які були подані раніше1.
За місцем проведення торгів виділяють біржовий та позабіржовій ринкицінних паперів.
На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондовихбіржах, порядок створення та діяльності яких встановлюється чиннимзаконодавством України та внутрішніми документами самих бірж.
Позабіржовій ринок оперує з фондовими інструментами, які не допущені доторгів на фондовій біржі. Крім того, на позабіржовому фондовому ринкуможуть обертатися цінні папери, які є предметом біржових операцій.
Як і будь-який інший ринок, ринок цінних паперів формується виходячи зпопиту і пропозиції, а також урівноважуючі їх ціни. Попит створюєтьсядержавою та суб'єктами підприємницької діяльності, яким не вистачає власнихдоходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринкуцінних паперів чистими позичальниками (більше змушені позичати у інших), ачистим кредитором є населення, у якого з різних причин доходи перевищуютьсуму витрат.
Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, заможливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції заціною, яка задовольняла б обидві ці сторони.
Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральноюланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки України,інвестуванню її стрижневою галузей і об'єктів, прискоренню процесуприватизації державного майна.
Український ринок цінних паперів зараз перебуває на стадії формування тастановлення. Незважаючи на об'єктивні труднощі, які виникають при цьому,зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступово наближається до мети
- Створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованогодержавою та інтегрованого у світові фондові ринки.
Разом з тим вже є перші, іноді досить негативні, уроки. Зокрема, такіприкрі розчарування, як протиправна діяльність деяких довірчих товариств іфінансових посередників на ринку цінних паперів. Причина цього --недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю з бокудержави за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів.
Слід відзначити, що становлення українського ринку цінних паперів йдешляхом, який вже пройшов російський ринок цінних паперів. Вітчизняномуфондовому ринку сьогодні притаманні риси, якими Я.М. Міркін свого часуохарактеризував російський ринок, а саме: невеликі обсяги і неліквідність; неоформленість у макроекономічному розумінні; нерозвиненість матеріально »бази, технологій торгівлі, регулятівної таінформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарної та клірінговоїмережі; ослаблена роль державного регулювання, що пояснюється його роздробленоюсистемою (7-8 державних органів прямо впливають на ринок і регулюють його); високий ступінь усіх ризиків, пов'язаних з цінними паперами (доходногоризику, ризику ліквідності, політичного, законодавчого та інших ризиків);дуже високі технічні ризики (ризик неврегульованості розрахунків по ціннихпаперах, ризик переказу коштів тощо); високий рівень інфляції, падіннявалютного курсу карбованця призводять до негативного процента, що робитьнеефективними інвестиції в цінні папери порівняно з інвестиціями в реальніактиви;значні масштаби грюндерства, агресивна політика заснування нежіттєздатніхкомпаній;відсутність відкритого доступу до макро-та мікроекономічної інформації прореальний стан ринку цінних паперів;відсутність крупних, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів,що заслуговують громадської довіри;відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;агресивність, гостра конкуренція за відсутності традицій ділової ринковоїетікі2.
Стихійно в Україні обрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, наякому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які маютьвсі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. Уукраїнській практиці, по суті, склалась європейська модель універсальногокомерційного банку, на відміну від "американської" моделі, де банк маєзначні обмеження на операції з цінними паперами.
Моделі ринків цінних паперів інших країн являють собою значною міроюрезультат еволюції вказаних ринків, характер якої визначається багатьмачинниками. З одного боку, це конкретні історико-національні особливостіпевної країни, а також особливості ментальності її населення. З іншого, РЦПявляє собою складну сукупність правовідносин з приводу цінних паперів, якавід цих особливостей не залежить.
Слід відзначити, що український ринок цінних паперів починав формуватись вумовах існування у світі багатьох моделей РЦП. Нам необхідно було вирішитидва завдання:проаналізувати національні законодавства інших країн і здійснити детальневивчення умов, які існують в Україні. Ці завдання могли бути розв'язанілише шляхом концептуального пошуку. У І993 році Українська фондова біржа та
Українська асоціація торговців цінними паперами запропонували власніконцепції подальшого розвитку РЦП в Україні. Така концепція розроблялась іна державному рівні.
Сьогодні пріоритетні напрямки подальшого розвитку ринку цінних паперів
України визначені Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку
України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.
№ 342/951.
Відповідно до концепції, для того, щоб фондовий ринок України ставефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку ізабезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересівінвесторів, його створення та подальше функціонування повинні будуватися напринципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів,урегульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості,прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечуєтьсяфункціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національноїфондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків)по цінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основнихправил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території
України.
Концепцією також визначено основні засади системи регулювання фондовогоринку, забезпечення обігу цінних паперів, функціонування біржового тапозабіржового ринків, основи оподаткування і страхування на фондовомуринку, а також його інформаційного, технічного та кадрового забезпечення.
Досить детально в концепції розроблені питання основних напрямків розвиткуінструментарію фондового ринку, особливостей діяльності його суб'єктів таінститутів інфраструктури.
Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюєтьсячерез цінні папери та похідні від них фондові інструменти. Законодавчими танормативними актами визначено перелік видів цінних паперів, що можутьобертатися на фондовому ринку України.

2. Загальна правова характеристика окремих видів цінних паперів
Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в
Україні, визначається ст. З Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу ". Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державідопущені:акції;облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;облігації підприємств;казначейські зобов'язання республіки;ощадні сертифікати;векселі;приватизаційні папери.
Акцією, відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу ", визнається цінний папір без установленого строку обігу, щозасвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства,підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь вуправлінні ним, дає право п власникові на одержання частини прибутку увигляді дівіденду, а також на участь в розподілі при ліквідаціїакціонерного товариства.
Перший прототип акцій з'явився в СРСР після прийняття Радою Міністрів СРСРпостанови від 15 жовтня 1988 р. № 1195 "Про випуск підприємствами іорганізаціями цінних паперів ", яка дозволила випуск акцій підприємств таакцій трудових колективів підприємствам і організаціям, які перейшли наумови повного господарського розрахунку та самофінансування. Ініціаторомперших акцій трудового колективу в Україні було Львівське ВО "Електрон".
Незважаючи на те, що експеримент виявився безперспективним, що цінніпапери, випущені згідно з цією постановою, справедливо критикують, їхпоява була першим кроком у напрямку створення ринку цінних паперів. На 1липня 1991 р.. тільки в реєстр Міністерства фінансів СРСР було внесено вжебільше 240 акціонерних товариств із загальною сумою статутного фонду 19,4млрд. рублів.

Проте справедливим буде зазначити, що правова характеристика акції в законодавстві СРСР не була чітко визначена, і це обумовлено як суб'єктивними, так і об'єктивними причинами. Так, прийняті тоді нормативні акти фактично не закріпили основні функції цього поняття: а) акція не являла собою одиницю (частку), на які поділяється статутнийфонд акціонерного товариства; б) акція не виконувала функції особливого виду обігового цінного паперу.
Як і будь-який інший цінний папір, акція має служити основній меті --принесену прибутку в різних формах. Вказана мета акції була обмеженаможливістю одержання дівіденду, незважаючи на те, що не його розмір, аочікуваний ріст курсу акцій нерідко стає основною причиною їх придбання.
Відсутність у акції функції обігового цінного папера істотно заважалаформуванню первинного ринку цінних паперів та унеможливлювали існуваннявторинного ринку);в) акція не була документом, в якому закріплений комплекс прав акціонера.
Всі ці недоліки законодавства стали нездоланно перешкодою для активізаціїпроцесів акціонування державних підприємств і тим самим були однією зпричин, що гальмували економічні реформи в країні. Законодавство Українипро цінні папери, прийняте в останні роки, повернуло акції притаманні їйознаки класичного цінного паперу.
Зараз в Україні робиться все для того, щоб ефективно використатидесятиріччями вироблений механізм традиційного акціонерного товариства іпривести умови випуску та обігу цих цінних паперів у відповідність доміжнародних стандартів.
Зокрема, згідно з п. 2 постанови Верховної Ради України "Про порядоквведення в дію Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18червня 1991 р.., випуск акцій трудових колективів та акцій підприємств
(організацій) в Україні припинений з 1 січня 1992 р.. Усі емітовані до тогочасу акції трудових колективів і акції підприємств (організацій) можутьобертатися протягом п'яти років, починаючи з 1 січня 1992 р.., відповідно доумов їх випуску.
До закінчення вказаного строку підприємства (організації), що випустилитакі акції, повинні купити їх або замінити іншими цінними паперами,передбаченими Законом "Про цінні папери і фондову біржу".
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.
В іменній акції вказується ім'я особи, якій вона належить. Іменна акціяможе передаватись власником іншій особі на правах власності. У цьомувипадку здійснюється передавальний запис і до акції вноситься ім'я їїнового власника. Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників іменнихцінних паперів, що ведеться акціонерним товариством або незалежнимреєстратором. До реєстру має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількістьтаких акцій у кожного з акціонерів.
Власником акції на пред'явника вважається кожна особа, яка володіє нею. Укнизі реєстрації вказується загальна кількість таких акцій на пред'явника.
Вони обертаються вільно.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержаннядивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерноготовариства у разі його ліквідації.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим, у процентах до їхномінальної вартості, щорічно віплачуванім дівідендом. Виплата дівідендупровадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміруодержаного товариством прибутку у відповідному ропі.
У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна спочаткузадовольняються претензії кредиторів, потім претензії власниківпривілейованих акцій і, нарешті, претензії держателів простих акцій.
За обсягом своїх прав власники привілейованих акцій займають проміжне місцеміж власниками облігацій та власниками простих акцій. Однак при цьомуважливо пам'ятати, що правові статуси держателів облігацій і держателівакцій далеко не однакові.
Держателі облігацій - це кредитори, які, придбавши вказані цінні папери,лише позичили акціонерному товариству певні кошти на строк і на умовах,зазначених в облігації, а держателі акцій е співвласниками акціонерноготовариства. У випадку ліквідації товариства або його банкрутствазаконодавство України в першу чергу захищає інтереси кредиторів (власниківоблігацій) і лише після цього - інтереси власників інших цінних паперівтовариства.
В обмін на переваги при отриманні дивідендів власники привілейованих акційне мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше непередбачено його статутом. Крім того, привілейовані акції не можуть бутивипущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерноготовариства. Доцільність встановлення цього десятівідсоткового бар'єру єдосить спірною, оскільки він значно обмежує можливості акціонерноготовариства в залученні додаткових коштів, необхідних для господарськоїдіяльності, шляхом випуску привілейованих акцій, який є привабливим і дляінвесторів (значні переваги й гарантії), і для товариств (не розпорошуєтьсяконтрольний пакет акцій, який дає право управління товариством). Такогообмеження не існує, наприклад у Росії, де сьогодні ринок привілейованихакцій характеризується більш низькою їх ціною порівняно з простими прирівній номінальній вартості (у 2-10 разів у різних емітентів); значноюкількістю фінансових посередників, що бажають придбати привілейовані акції;досить швидким ростом ліквідності привілейованих акцій4.
Прості акції дають їх власникам, крім прав на одержання дивідендів і научасть у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації,також право на участь в управлінні товариством. Однак при цьому слідпідкреслити, що можливості акціонерів в управлінні товариством мають певніобмеження. Акціонери, наприклад, не мають права безпосереднього втручання воперативне управління товариством, а можуть реалізовувати свої права тількина загальних зборах, через одержання звітів тощо.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування товариства тайого місцезнаходження; найменування цінного паперу - "акція"; її порядковийномер, дату випуску;вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції);розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів; підпис головиправління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;печатку акціонерного товариства.
До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, хоч це не єобов'язковою вимогою українського законодавства і світова практика знаєчимало прикладів, коли випускалися безкупонні акції.
Основною формою оплати акцій є грошова - в гривнях, а у випадках,передбачених статутом, - у вільноконвертованій валюті або шляхом передачімайна. Акціонерне товариство, що створюється, може прийняти внесок увигляді споруд, господарського обладнання та інвентарю, а також у виглядінематеріальних активів - права на оренду майна, на користування земельнимиділянками, інтелектуальної власності та ін. Нарешті, акціонерне товариствоприймає внесок у вигляді цінних паперів. У цьому разі, засновникамнеобхідно звернути увагу на їх склад: серед них не повинно бути ціннихпаперів, за яких особа, що підпісалася, несе майнову відповідальність.
Саме тому в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" доцільновизначити, за рахунок яких цінних паперів можуть бути придбані акції.
За умов нестабільного характеру вітчизняного ринку цінних паперів цеможуть бути лише державні цінні папери та деякі види приватних, зокрематакі, що пройшли лістинг на фондових біржах.
Чинне в Україні законодавство досить детально визначає умови та розміривипуску акцій і в період становлення нових форм підприємництва, в умовахслабкої нормативної бази та відсутності масового досвіду і гарантій длярядових держателів акцій особливу увагу приділяє забезпеченню стабільностів діяльності акціонерних товариств.
Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду абона всю вартість майна державного підприємства. Збільшення статутного фондутовариства, відповідно до ст. 7 Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу "та ст. 38 Закону України від 19 вересня 1991 р." Про господарськітовариства ", можливе лише у випадку, якщо всі раніше випущені акціїповністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутногофонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акціїабо збільшення номінальної вартості акцій. Випуск акцій для покриттязбитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства,заборонено.
Приймаючи рішення про емісію акцій, емітент повинен враховувати, що їхвипуск має певні позитивні та негативні сторони. До переваг можна віднеститакі обставини: на відміну від облігацій, по яких емітент зобов'язаний виплачуватифіксований процентний доход незалежно від результатів діяльності, сумадивідендів по акціях визначається вищим органом управління акціонернимтовариством з урахуванням результатів роботи за рік та фінансового стануемітента; за допомогою акцій кошти залучаються на невизначено довгий строк.
Проте випуск акцій пов'язаний і з певними проблемами для емітента:продаж акцій збільшує коло осіб, які мають право голосу на загальних зборахакціонерів, що робить управління товариством більш складним;випуск акцій змушує товариство розподіляти частину своїх доходів на користьбільш широкого кола учасників акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пінні папери і фондову біржу",акціонерне товариство має право на випуск акцій з моменту реєстрації цьоговипуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).
Особливості такої реєстрації визначаються Тимчасовим положенням про порядокреєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їхвипуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. Це
Тимчасове положення містить повний перелік документів, які мають бутиподані до ДКЦПФР для реєстрації випуску акцій та інформації про випускакцій, а також визначає порядок і строки здійснення реєстрації.
Якщо подані для реєстрації акції пропонуються для відкритого продажу, тобтопризначені для розміщення між юридичними особами та громадянами, коло якихзаздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФРдля реєстрації також інформацію про випуск таких акцій. Відомості, щомістяться в інформації про випуск акцій, не можуть бути давністю понадшість місяців і мають відповідати реальній дійсності, бути придатними дляоцінки господарсько-фінансового стану емітента. Інформація про випуск акціймає бути підписана емітентом і торговцем цінними паперами (якщо емітенткористується послугами останнього).
Крім того, інформація підлягає обов'язковому опублікуванню в друкованихорганах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також в офіційномувиданні фондової біржі. До інформації мають бути включені:а) характеристика емітента, а саме: фірмове найменування, місцезнаходження,дата заснування, предмет діяльності, засвідчені ревізором (аудитором)бухгалтерський баланс і розрахунки фінансових результатів (прибуток,збитки) за останні три фінансові роки (або за кожний завершений фінансовийрік з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років) та іншівідомості; б) опис ділової активності емітента, засвідчений аудитором, перш за всеінформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження таінвестиції; в) дані про емісію цінних паперів; г) перелік і результати попередніх емісій цінних паперів а також розподілцінних паперів по видах;д) кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, щознаходяться у власності керівних працівників;е) строк погашення (для облігацій).
ДКЦПФР може відмовити в реєстрації інформації у випадках:
1) наявності в інформації відомостей, що дозволяють зробити висновок проневідповідність умов випуску цінних паперів чинному законодавству;
2) неповноти інформації про випуск цінних паперів порівняно з вимогами
Комісії (пункти 8-12 Тимчасового положення);
3) невідповідності поданої у реєструючи орган інформації, яка характеризуєфінансово-економічний стан емітента, таким вимогам:а) емітент повинен бути беззбиткового протягом останніх трьох завершенихфінансових років або з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років;
6) емітент не повинен мати прострочено?? ї заборгованості кредиторам і поплатежах у бюджет;в) емітент повинен мати повністю сплачений статутний фонд на моментприйняття рішення про випуск облігацій.
Для реєстрації випуску цінних паперів у ДКЦПФР емітент подає такідокументи:
1) заяву про реєстрацію випуску цінних паперів;
2) засвідчену копію протоколу рішення про випуск цінних паперів,оформленого згідно зі статтями 6 і 11 Закону України "Про цінні папери іфондову біржу ", для реєстрації, відповідно, акцій і облігацій підприємств;
3) нотаріально засвідчену копію статуту емітента або змін до нього,пов'язаних із збільшенням (зменшенням) статутного фонду. Зразок бланкацінного папера, сертифіката акції, якщо випуск здійснювався в паперовійформі;
4) баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, довідку профінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за останнійзавершений фінансовий рік;
5) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.
Не пізніше ніж через сім днів після закінчення строку відкритого продажуакцій емітент подає до ДКЦПФР засвідчений аудиторською організацією звітпро наслідки випуску цінних паперів.
Слід зазначити, що реєстрація випуску акцій або інформації про випускакцій, що провадиться ДКЦПФР, не може розглядатися як гарантія вартості цихцінних паперів (ст. 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").
Відповідними наказами ДКЦПФР також затверджені інші нормативні документи,що регулюють питання державної реєстрації випуску акцій при здійсненні їхемісії у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, атакож збільшенні статутного фонду шляхом індексації основних фондів.
До таких документів необхідно віднести:
1) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесіприватизації, та інформації про їх випуск.
Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск
(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державнихпідприємств у процесі приватизації, та інформація про їх випуск. Емітентомакцій у цьому випадку виступає відкрите акціонерне товариство, створене здержавного підприємства в процесі приватизації.
Такі акції допускаються для розміщення:серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25
Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", - з моментуреєстрації випуску акцій;для відкритого (вільного) продажу - не раніш як через 30 календарних днівпісля опублікування інформації про їх випуск;
2) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації підприємств, таінформації про їх випуск.
Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск
(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесікорпоратизації підприємств відповідно до Указу Президента України від 15червня 1993 р.. № 210/93 "Про корпоратізацію підприємств", та інформ