Доповідь по КДС по темі
Європейська валютна система
підготував: студент 571 групи
Іонко Олег
НГУ 1997
Зміст
Передумови створення ЄВС 2
Механізм роботи ЄВС 3
Плани створення Європейського валютного союзу 4
Джерела інформації 7
Передумови створення ЄВС
Причини розвитку процесів валютної інтеграції в ЄЕС невіддільні відструктурних змін у світовій капіталістичній системі господарства таеволюції її валютних систем з початку 70-х років.
У 50-х і початку 60-х років Бреттон-вудська валютна система булавідносно стабільна, тому що її механізм відповідав структурісвітового капіталістичного господарства і розстановці сил на міжнароднійарені. У 50-і роки економічну могутність США поставило всі іншікапіталістичні держави в повну економічну і фінансовузалежність.
Однак зміна співвідношення сил в капіталістичному світі на користькраїн Західної Європи і Японії, зростання їх економічної потужності привели довиступів проти валютної гегемонії США, які зловживали статусомдолара як резервної валюти, заохочуючи зовнішньоекономічну експансіюамериканських монополій. На сьогодні ЄС налічує 15 країн -учасниць (див. рис.1) з сумарним населенням в 370 мільйонів чоловік і ВНПскладає 6 мільярдів ЕКЮ, що на 10% вище за аналогічний показник СШАі на 64% Японії.
Рис.1 Еволюція Європейського Союзу
Безпосередній поштовх планам створення ЄВС дали Ямайські угоди прореформу міжнародної валютної системи (1976-1978 рр..), основні принципиякої не відповідали інтересам західноєвропейських країн:
- країни ЄЕС не були задоволені функціонуванням системи СПЗ і їїтісним зв'язком з американським доларом;
- країни ЄЕС були незадоволені введенням плаваючих курсів, негативнопозначаються на їх зовнішній торгівлі та функціонування вже створенихінтеграційних процесів ЄЕС.
З 13 березня 1979 почала функціонувати Європейська Валютна
Система в складі 8 країн "Спільного ранка" (Німеччина, Франція, Бенілюкс,
Італія, Ірландія, Данія).
Механізм роботи ЄВС
Механізм ЄВС утворюють три елементи: європейська валютна одиниця -
ЕКЮ; режим спільного коливання валютних курсів - "суперзмія", Європейськийфонд валютного співробітництва.
ЕКЮ - складова валюта, її підтримує кошик національних валюткраїн Співтовариства, причому частка кожного учасника залежить від ваги країни всукупному валовому продукті і взаємній торгівлі. Квоти виглядають у такийтак:
32,7% Німецька марка
20,8% Французький франк
11,2% Англійський фунт
10, 2% Голландську гульден
7,2% Італійська ліра
8,7% Бельгійський і люксембурскій франк
4,2% Іспанська песета < p> 2,7% Датська крона
1,1% Ірландський фунт
0,7% Португальське ескудо
0,5% Грецька драхма
Щодня визначається розбіжність між ринковим і центральнимкурсами кожної валюти в ЕКЮ. Ринковий курс валюти може досягти "порогу"відхилень по відношенню до ЕКЮ, не вийшовши за межі його допустимих коливаньпо відношенню до національних валют країн-учасниць ЄВС. Цей "сигнальний"механізм покликаний заздалегідь попереджати країни про що наближається порушеннідвосторонніх співвідношень валютних курсів.
Чинний механізм обмінних курсів країн ЄС обмежує змінивалют в межах 2,25 відсотка одна щодо іншої і в діапазоні небільше 15 відсотків.
Сітка паритетів і її зв'язок з ЕКЮ є основою валютнихінтервенцій і системи взаємного кредитування і розрахунків. Зазвичайінтервенції проводяться одночасно банками країн, курси валют якихдосягли протилежних допустимих меж взаємних відхилень. Банксильної валюти купує слабку валюту, а банк слабкої валюти продаєсильну. Однак купівля сильної валюти означає для країни зі слабкоювалютою витрату валютних резервів, що змушує вдаватися до жорсткостігрошово-кредитної політики, підвищення облікових ставок. Ця система даєоднобічні переваги країнам із сильною валютою.
Введення механізму підтримки валютних курсів і системи валютнихінтервенцій спричинило за собою створення системи коротко-та середньостроковогокредитування, до якої входять такі елементи:
1. Система кредитів типу "своп" між центральними банками, чиї курси валют досягли допустимих меж.
2. Фонд короткострокового кредитування (14 млрд. ЕКЮ в 1985 році). Для кожної країни визначені величина внеску в цей фонд та обсяг припустимого кредиту на строк від 3-х до 6-ти місяців з правом продовження до 9 місяців.
3. Фонд надання середньострокових кредитів на термін від 2 до 5 років (у розмірі 11 млрд. ЕКЮ в 1985 році).
Короткострокове кредитування проводилося центральним банком без будь-яких умов, а середньострокові кредити надавалися за умови проведення економічної політики , схваленої Радою міністрів ЄЕС на рівні міністрів фінансів.
Пізніше, фонди короткострокового та середньострокового кредитування були перетворені в
Європейський Валютний Фонд, який замінив Європейський фонд валютного співробітництво-ва, створений в 1973 році в період першої спроби співтовариства досягти економічного і валютного союзу.
У рішенні про створення ЄВС передбачалось, що ЕКЮ стане:
1. основою для розрахунків у рамках механізму, що визначає валютні курси;
2. основою для визначення показника відхилень курсу будь-якої з грошових одиниць, що входять в цю систему від середнього показника по країнам-членам ЄЕС;
3. засобом здійснення валютних інтервенцій, укладання угод та надання кредитів;
4. засобом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між валютними органами ЄЕС;
5. реальним резервним активом.
У рамках ЄВС роль золота як резервного активу значно підвищилася: воно використовується в якості часткового забезпечення ЕКЮ, створений великий межгосу-дарчий фонд золота. Країни ЄЕС мають приблизно 40% світових золотих запасів.
Нинішній механізм емісії ЕКЮ, що володіє певною гнучкістю, не дозволяє, однак, перетворити ЕКЮ в реальне платіжний і резервний засіб. Головний його недолік полягає в тому, що основні чинники, що впливають на обсяг емісії - ціна на золото, курс долара
- не піддаються регулюванню, що призводить до безконтрольним коливань емісії у відриві від реальної потреби в ЕКЮ, тому що емісія ЕКЮ забезпечується на 50% національними валютами країн ЄЕС, а на 50% 1/5 частиною золотодолларових резервів країн ЄЕС.
Невирішеним залишається і питання про розподіл ЕКЮ. Поки країни-члени отримують ЕКЮ пропорційно їх золотодолларовим резервів. Проте в рамках ЄВС стоїть завдання згладжування регіональних диспропорцій і надання допомоги найменш розвиненим країнам спільноти. У вирішення цієї проблеми могло б внести внесок розподіл ЕКЮ на основі показника національного доходу на душу населення. На практиці це означає, що
"багаті" країни мають безоплатно передавати менш розвиненим країнам частину своїх грошових накопичень.
Плани створення Європейського валютного союзу
Новий етап у розвитку західноєвропейської інтеграції - програма створеннявалютної й економічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора вквітні 1989 року.
План "Делора" передбачав створення загального ринку, заохоченняконкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політикиз метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту,обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів покриття.
На основі "плану Делора" до грудня 1991 року був вироблений
Маастрихтський договір про Європейський союз, що передбачає поетапнеформування валютно-економічного союзу.
Перший етап фактично почався в липні 1990 року одночасно з повнимскасуванням валютних обмежень щодо руху капіталів в ЄС. Основна увагавиділена зближенню рівнів економічного розвитку, зниженню темпів інфляціїі скороченню бюджетного дефіциту.
Другий почався із січня 1994 року створенням Європейського валютногоінституту у Франкфурті-на-Майне в складі керуючими центральними банкамикраїн-членів. Метою створення Європейського валютного інституту булопідготовка до організації Європейської системи центральних банків і емісіїбанкнот ЕКЮ.
Європейська рада, що проходила в грудні 1995 року в Мадриді,підтвердив рішення про введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999року, що стане третім заключним етапом. Учасники ради вирішиливідмовитися від назви "ЕКЮ", прийнявши замість нього евро. По задумах радиєвро стане не паралельної, наднаціональної валютою який є ЕКЮ,як-от єдиної, загальної для всіх членів Євросоюзу валютою, щоостаточно замінить марки, фунти, франки ...
Для введення єдиної європейської валюти країни Європейського союзуповинні відповідати таким критеріям:
1. Рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5% середній рівень трьох країн-членів ЄС із найбільше низьким рівнем інфляції.
2. Державна заборгованість повинна складати менше 60% від ВНП.
3. Державний дефіцит повинний складати менше 3% від ВНП.
4. Протягом щонайменше двох років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачені механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн-членів
ЄС.
5. Довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більш ніж на 2% середній показник для трьох країн з найнижчим рівнем інфляції.
Умови дійсно жорсткі, але без їхнього виконання, переконані фінансисти, переходити на єдину валюту марно, тому що попросту почнеться перекачування національного багатства з більш розвитих країн у менш процвітаючі, за чим піде знецінювання й у перспективі - погроза повного краху як власне валюти, так і економічної системи спілки в цілому.
Вибір серед країн ЄС тих, хто стане членом Європейського валютного союзу, повинен бути зроблений на початку 1998 року на основі економічних показників нинішнього року. По попередніх оцінках країни, що задовольняють кваліфікаційним вимогам, складають половину від загального числа країн ЄС. Це - Німеччина, Франція, Бельгія,
Голландія, Люксембург, Австрія, Ірландія і, можливо, Фінляндія.
Технічний перехід передбачений у три етапи. На першому, з 1 січня 1999 року по 1 січня 2002 року, на евро перекладаються безготівкові взаєморозрахунки банків і корпорацій, йде перерахунок кредитів і внесків, довгострокових фінансових зобов'язань. У цей період уводиться фіксований курс обміну валют країн-учасниць союзу. На другому етапі - перше півріччя 2002 року - в готівковому обігу з'являються банкноти евро і розмінні монети. У цей час теперішні національні гроші обертаються паралельно з евро, але йде поступовий їхній обмін і виведення з обігу.
Після 1 липня 2002 року, на третьому етапі, єдиним законним платіжним засобом у федерації європейських держав залишиться тільки евро.
Емісія і контроль за обертанням наявних евро - відповідальність майбутнього Європейського центрального банку. Поки підготування до його введення і деякі функції ЕЦБ виконує Європейський фінансовий інститут у Франкфурті.
Ціль загальної валюти: створення зони економічної стабільності, полегшення обмінів і узгодження економічних політик. Дотримання встановлених термінів дозволить відповісти на запитання про готовність Старого
Світла створити противагу впливу США: долар використовується в 60% світових торгових операцій, притім що ВНП США складає 20% світового
ВНП.
Нестабільність обмінних курсів усередині чинної європейської валютної системи призводить до важких наслідків для економік країн-учасниць, що змушені страхуватися від обмінних ризиків. На думку експертів, евро дозволить громадянам і підприємствам щорічно заощаджувати 8 млрд. доларів завдяки зникненню цього ризику в Західній Європі.
Слід зазначити те, що цілком нереально, щоб усі країни-члени ЄС досягли намічених критеріїв конвергенції до 2000 року.
Найважливіша і трудноразрешимая проблема для більшості західноєвропейських країн лежить в області бюджетного дефіциту. Тут положення скоріше погіршується, чим поліпшується. Таким чином, практичним наслідком Маастрихтського договору є запрограмованість розколу країн-членів ЄС. При цьому може виникнути небезпека того, що більш слабкі країни ще сильніше відстають у розвитку від своїх партнерів по ЄС, якщо останні дійсно отримають вигоду від участі в ЕВС. Крім того, валютні зв'язки в рамках ЄС можуть стати цілком непередбаченими.
Відношення США і Японії до створення Європейської валютної спілки в цілому можна охарактеризувати як скептичне. "Більшість американських бізнесменів нічого не чули про ЕВС, а ті, хто дізнався про нього, не надали значення. Навіть серед інтелектуальної банківської еліти
ЕВС (по-англійському: EMU) частіше асоціювався з тією великою птицею, що водиться в Австралії, ніж із валютною спілкою ". Японія, орієнтуючись насамперед на американські і британські фондові ринки, ще в меншому ступені стурбована створенням ЕВС.
У цілому, сумніви щодо доцільності валютної спілки великі навіть усередині країн-членів ЄС. У Німеччині оптимізм у цьому плані дуже стриманий. Цілком виправдане побоювання, пов'язане з тим, що заради сумнівної євровалюти прийдеться відмовитися від самої стабільної у світі національної валюти, якою є німецька марка. Населення
Німеччини в цілому не схвалює скасування своєї валюти. Негативно відношення до валютного союзу і Великобританії. Очевидна стриманість виявляють і інші країни-члени ЄС за винятком Франції, яка рішуче стоїть за створення ЕВС.
Проте політичне керівництво провідних держав Європи твердо налаштоване на "дожіманіе" опозиціонерів і перелом у відношенні громадськості до єдиної валюти .
Джерела інформації:
1. Валютний союз по-європейськи/Вл. Крайній// Інтерфакс-АиФ. - 1996 № 16
2. Європейський валютний союз: погляд з Європи, Америки, Азії/Девід
Шіррефф// Деловая Сибір 1997 № 2
3. Євро - валюта "Сполучених Штатів Європи"/М. Погорілий// Ревізор 1996
№ 9
4. Чи потрібна Європі загальна валюта?// Відкритий урок 1996 № 35
5. Європейська валютна система. Т. Д. Валова. 1986
6. Інтернет. WWW: http://www.europa.eu.int/ http://www.euro.eu.int/ http://www.eubasics.allmansland.com/
