У пошуках іддеального зброї.

Питання про створення абсолютного або чудо - ору-жія з давніх пір мучить багатьох людей. За часів арабської експансії це був невідомий у Європі порох. Потім, у міру розвитку наукових знань і технічних можливостей, з'явилися фрегати, воо-Ружені гарматами, на зміну яким прийшли більш потужні сталеві крейсери. А що здавалися іграшками і плодами дивацтва дирижаблі та аероплани стали на-водити жах на армії ворога. І якщо для броне-поїздів були потрібні ще залізниці, то його побратиму по товщині сталевого панцира, танка, було вже все одно де проїхати: по шосе або по болоту.

Коли з'явилося атомне, а потім водневе зброю, яке можна доставити в будь-яку точку зем-ного кулі, люди, що володіють їм, думали, що ось воно - "вундерваффе".

Але навіть ядерний щит, доповнений космічним у вигляді програми СОІ, не гарантував ні стопро-центной безпеки від нападу, ані можливості абсолютного виграшу у випадку, якщо вдарити пер-вим. До того ж доля переможця (якщо все - таки ядерний конфлікт стався б) було б вибрати одну з двох жахливих смертей: або померти в бун-кере від нестачі їжі, води, повітря і сонячно-го світла, або померти від радіоактивного облуччя-ня .

хімічної і біологічної зброї також не є ідеальними як показав досвід війни у вь-етнаме, та й зберігати цю "смерть у пробірці" складність неї, ніж ядерну.

За цими та інших причин в даний час посилені і активно фінансуються пошуки абсолют-ного зброї йдуть в інших областях.

Так, наприклад, у дельфінарії ВМФ, який перебу-ває у Козачій бухті мису Херсонес проводяться поглиблені дослідження з "мобілізації "цих ссавців на військову службу. Спочатку дельфінів вчили трьом речам: пошуку затонулих предметів (наприклад, торпед), вчили допомагати водолазам під час всіляких підводних робіт (подай - при-неси) та охороні военноморскіх баз. Використання дельфінів як торпед не розробляється, тому що "торпедні" напрям американці вже до початку сімдесятих років визнали безперспективним. До того ж висновку прийшли і наші військові. В кінці се-

- 2 - мідесятих років була розроблена система патрулі-вання военноморскіх об'єктів: по периметру бази приблизно за півкілометра один від одного розставляючи-лись спеціальні буї; допливу до кожного буй-ка, дельфін - часовий міг, натиснувши носом на педаль, отримати рибку. Таким чином він обходив всю ділянку. Побачивши водолазів - диверсантів, дельфін підпливав до них ближче і відстрілював вибухопакета; тут же включався датчик з ультразвуковим сигналом

"НЕБЕЗПЕКА", розшифрованим вченими з мови дель-фінов; "вартовий" моментально спливав, а його подарунок диверсантам вибухав. У середньому в Дельфи-наріі навчається близько п'ятдесяти дельфінів. У той же час почалися аналогічні тренування і з морс-кими котиками. За минулі з тих пір роки військові дресирувальники багато чого могли навчити своїх "кур-Санта".

Іншим перспективним напрямом є створення літаків - невидимок. Перший випробувач-ний політ такого винищувача відбувся в червні 1981 року. При його будівництві широко застосовувалися токоп-роводящіе композити (надміцні пластики, армі-рова вуглецевими волокнами), які поглинають ра-діоволни. Сконструйований літак - невидимка так, що всі ділянки його поверхні "гасять" сигнали радарів (застосована спеціалная ячеистая структура поверхні, завдяки чому радіохвилі практично повністю поглинаються нею). В результаті літак формою нагадує електричного ската, а все це зробило його "невидимим" для систем ППО листи-ка. Перший літак - невидимка був виготовлений фір-мій "Локхід" і отримав позначення F - 117 A.

Програма ж з виробництва літаків - невидимок носить назву "Стелс". Але "літаючих скатів" виробляє не тільки "Локхід", на заводі в Палм-дейлі, де виготовляються всі невидимки, втіливши-ли в металі і пластики бомбардувальник В - 2 фірми

"Нортроп". "Нортроп" теж бере участь у програм-ме "Стелс". Але хоча ці моделі (F - 117 A і В -

2) можуть і добре захищатися, і нападати (новей-Шая комп'ютерна ударно - навігаційна система: бортова РЛС, прилади нічного бачення "котячі очі" <різні цілі на відстані 12 кілометрів

>, надточна лазерна система наведення бомб, здатність нести всі види тактичного озброєння

- від керованих ракет "повітря - повітря" до

- 3 - ядерних зарядів вагою 900 кг.), вони є днем сьогоднішнім, а може бути і вчорашнім. Конструкції завтрашнього дня помічені американськими фермерами в небі штатів Каліфорнія і Невада. В основному це два типи апаратів, дуже розрізняються, але виготов-лення обидва за технологією "Стелс". Перший, прозваний "пульсатор" (тому що його політ опору-вождается характерним гучним гулом, тембр которо-го час від часу змінюється, звук пульсує з низькою частотою близько 1 Гц.) З'явився в липні 1989 року і подолав за 6 мінкт відстань 560 км, в другий раз його помітили, коли за 20 секунд він пе-реместілся по небу на 70 градусів (тобто швидкість є гіперзвукової 4000 км/год і більше). Літають

"пульсатор" на великій висоті і різко змінюють напрямок. На думку експертів на пульсатор стоять комбіновані двигуни НАСА для аерокос-мічного літака:

У звичайному турбореактивних двигунів, перш ніж змішуватися з пальним, повітря стискується комп-ресори: повне згоряння підвищує потужність і ефективних конструкції. Проте вже при швидкості порядку 2М (дві швидкості звуку) зустрічне тиском-ня повітря таке велике, що компресор практично не потрібен. А при швидкості 6М набігаючий потік бла-цію ударної хвилі стискається в сто разів, тобто можна включати прямоточні пристрій. Розрахунки по-казали, що воно зможе розігнати літак до ско-рости порядку 16М! Після чого "прямоточка" повинна буде поступитися місцем ракетної силовий уста-новки. Проте до цих пір складною проблемою було запалювання паливно - повітряної суміші. У сверхзву-ковом потоці повітря пролітає через камеру згорю-ня настільки швидко, що хімічна реакція сприймали

- 4 - ламененія палива триває всього одну мілісекунди.

Це було каменем спотикання "прямоточек ", що працюють на гасі або спирті. Використання ж охолодженого до рідкого стану водню рез-ко змінює ситуацію. ККД двигуна на гримучої газі істотно вище традиційного (саме через його використання "пульсатор" при польоті так трах-чут). Вже зараз проведені успішні випробування цього типу двигуна на швидкостях до 7М, а супер-комп'ютери програли його поведінка аж до 20М.

Інший конструкцією завтрашнього дня, створений-ної за технологією "Стелс", є так звана-мый "літаючий трикутник". Якщо для "пульсато-ра" актуальне гасло: швидше, вище, сильніше, то для "трикутника": нижче, тихіше, непомітніше.

Вперше їх помітили пізніми травневим увечері 1990 року в районі авіабази "Едварс" в штаті Невада, коли "літаючий трикутник" з великою ско-зростання, але абсолютно безшумно переміщався в небі.

Схема розміщення бортових вогнів у "трикутників

" - одиночні янтарно - жовті під закінцівками крвльев та червоний в носовій частині - аналогічно застосованої на F - 117 A. Безшумність "літаючих трикутників" (що в загальному - то закладено в ос-нову програми "Стелс") на думку авіаспеціаліс-тов пов'язано із застосуванням нового палива.

Пошуки абсолютного зброї можуть призводити до нових точок зору щодо вже , здавалося б, давно відомих бойових систем. Гармати в різних разновілностях відомі також з давніх часів, але ідея Жюля Верна про використання суперпушек для досягнення великих висот є актуальною і се-годен. У середині 60 - х років Джеральд Бюлл, яв-ляясь директором канадського інституту космічних досліджень, зацікавив цією проблемою канадс-сяк і американське уряду і отримав від них підтримку. Використовуючи знаряддя калібром 40,6 см, сня-ті з лінійних кораблів періоду другої світової війни він зібрав три досвідчені гармати. Спмая велика - більше 50 м в довжину. Вони і зараз стоять на своїх занедбаних полігонах - на острові Барбадос, під

Юмой в Арізоні і поблизу Хайуотера в Канаді. З цих щодо примітивних знарядь (у порівнянні з тими, які він мріяв створити) Бюлл відправ-лял снаряди вагою до 2 тонн на що залишилася до сих пір рекордну висоту - 180 км. По суті він виводив

- 5 - супутники на невисоку навколоземну орбіту. Гігант-ські знаряддя не мали традиційних лафетів - замість них Бюлл використовував спеціальні котловани. По-добную ідею він перейняв від маловідомого германс-кого "знаряддя відплати" ФАУ - 3. Незважаючи на те, що випробування на Барбадосі проходили успішно, в

1967 вони припинилися - бурхливий розвиток ра-кетной техніки послабило інтерес Пентагону до супер-гармат, і пов'язану з ними програму просто Перес-талі фінансувати. Довгі пошуки підтримки у фі-нансірованіі своєї ідеї привели Джеральда Бюлл в

1986 році до того, що він був прийнятий на службу іракським урядом в якості радника з воуруженіям. Саддам Хусейн дуже зацікавився пропозицією генія артилерії, тому що він отримував зброя, яку можна було б використовувати як проти Іраку, так і проти Ізраїлю. Адже ще в

1964 бюллевская гармата з острова Барбадос стріляла на 400 км. Триступінчаті ж ракети "

Martlet - 4" (один з останніх розробок Бюлл

), вистрілює подібно снаряду з суперпушкі і включаються на певній висоті, повинні були по-ражать цілі, віддалені на кілька тисяч кіломет-рів. Тому на території Північного Іраку побудувати-або попередньо "невелику суперпушку" і про-перевели з неї експериментальні стрільби - вона розташовувалася горизонтально і била настильний ог-ньому просто по гірському схилі. Наступним кроком дол-жен бути монтаж вже двох гігантських стволів "

Великого Вавилону". Довжина суперпушкі повинна була складати 160 м, діаметр стовбура 1м. Але з даними відносинами довжини ствола до калібром зброї така гармата традиційної конструкції не змогла б виконан-нять своїх завдань (відношення стовбура знаряддя до ка-лібре звичайно від 40 до 70, а у гаубиць - від 20 до 40

). Це випливає з принципу дії гарматного ствола: первинне прискорення снаряд отримує під дією ударної хвилі, що утворюється при воспла-трансформаційних змін метальної речовини (розгониться заряду), а далі на снаряд тиснуть гази - продукти го-ренію цієї речовини. До вихідного отвору їх тиск поступово знижується. Тому стовбур не може бути як завгодно довгим - в якій - то мо-мент тертя між снарядом і стінками каналу ста-ні більше, ніж вплив газів. Існують так-же межі, що стосуються дальності стрільби в зави-

- 6 - сімості від потужності розгониться заряду. Вони свя-зани тим, що швидкість займання сучасних метальних речовин значно нижчою за швидкість розповсюдження ударної хвилі. Тому з збільшен-ням маси заряду, ще до його повного згорання, снаряд може вилетіти зі стовбура. Найбільшими знаряддями навісного вогню були германська гармата вре-мен першої світової війни "Велика Берта" (ка-лібр 42 см), а також її пізніший аналог - "

Тор" (60 см) і "Дора "(80 см), а самим далекобійні наземним знаряддям вважається німецька гармата" колосальний "яка обстрілювала в першу світову війну Париж, вона мала калібр 21 см і по-Сила снаряди майже на 120 км. Але на таких дис-танцях застосування авіабомб і ракет виявилося на багато ефективніше. Бюлл, вирішуючи завдання збільшення дальності стрільби, взяв ідею німців про расположе-нии в стовбурі додаткових послідовно сприймали ламеняемих зарядів (випробовувався для обстрілу Лон-дона під час другої світової війни). Але для цього необхідно запалювати проміжні заряди точно в потрібний момент. Бюлл вирішив проблемму сінхроніза-ції за допомогою прецизійних конденсаторів (точ-ність послідовних займань з погрішу-ністю в пікосекунди). Палкий пристро-тва спрацьовували по команді пневматичних Датч-ков, що реагують на зміну тиску при проходження деніі снаряда по каналу ствола. Були придумані ще інші різні хитромудрі механізми. в 160 - метровому стовбурі "Великого Вавилону" припускаючи-лось розмістити 15 проміжних зарядів; вони забезпечили б снаряду, що вилітає з гармати, на-чільного швидкість приблизно 2400 м/с. Таким чином снаряд розганяється до швидкості розповсюдження го-рящей газо - пороховий суміші проміжного заряду

(Ця швидкість залежить від складу і щільності га-заклик у стволі). Але і це не з'явилося межею, тому що

Бюлл розробив гармати стріляли не тільки звичайні-ними снарядами, але і ракетами (саме так конс-труктор збирався запускати супутники на околозем-ву орбіту). Невідомо як - би розгорталися події в Перській затоці на початку 1991 року, коли війська антиіракської коаліції мали превос-ходство, май Саддам Хусейн у своєму розпорядженні секретний зброю. Створити остаточно дітище Бюл-ля перешкодили митні служби Великобританії, а

- 7 - також загадкове вбивство Джеральда Бюлл у перед-місць Брюсселя. А ось один з проектів суперпуш-ки:

Ідея використовувати лазери і лазерне випромінювання у військових цілях стали "бродити" в умах практи-но відразу ж після відкриття цих джерел КГЕ-рентного випромінювання. Спочатку, як найпростіше, намагалися використовувати лазерне випромінювання для про-жіганія броні, але особливого успіху добитися тут не вдалося. Хороші результати отримані у застосуванні лазерів для прицілів і для наведення керованих ракет і снарядів на битий об'єкт. Рентгеновс-кі лазери збиралися використовувати в системі ПРО для знищення пускових установок і ракет на на-чільного ділянці польоту. Але найперспективніші ре-зультат застосування джерел когерентного ізлу-чення і голографії (яка також грунтується на лазерному випромінюванні) були отримані для виявлення військових об'єктів на зеленій і морської поверхні з космосу із супутників - шпигунів. Важливо, однак, не тільки побачити що - то, але і знати точно що це. Для цього використовується система голографічес-кого розпізнавання образів: заздалегідь на землі записують голограму з інформацією про вид об'єктів, за якими буде встановлено контроль; потім запускають супутник з голограмою і апарату-рій розпізнавання. Перебуваючи на орбіті, супутник - шпигун сканує земну або водну поверхню (в залежності від того, де він пролітає) і, якщо в

- 8 - його поле зору потрапляє що - небудь, що є в його голографічного " пам'яті ", то спрацьовує ав-томатіка: (в залежності від того куди направлений-ється інформація на землю або записується в пам'ять комп'ютера) наприклад, підводний човен типу"

Трайдент "квадрат" 36 - 80 "[або вкаже ГеоГем-рафіческіе координати] сьогоднішня дата: 15 де-кабріо 1991 року.

Спрощена схема цього процесу впізнання:

Список літератури:

1. Журнал "Зарубежное военное обозрение" (NN

1-5) 1991 р.

2. А. Акаєв "Оптичні електронні машини"

М. 1986

3. Альманах журналу "Навколо світу" 1991 г.