Лінійні кораблі типу «Радянський Союз»

Бойовим статутом Військово-Морських Сил РККА - 1930 р. (БУ-30) лінійнікораблі при-знавали головною ударною силою флоту, а курс наіндустріалізацію відкривав реальні перс-пектіви в їх створенні. Однак справастримувалося не тільки обмеженими можливостями, а й догматизмом,крайнощами в розвитку військово-морської теорії. Провідним теоретикам Б.Б. Жревеі М.А. Петрову, який виступав за пропорційне співвідношення різнихкласів ко-кораблів в бойовому складі флоту, на рубежі 20-30-х рр.. наклеїлиярлики апологетів «буржуазної старої школи»; при цьому М.А. Петров, блискучевідстояв флот від корінного його скорочення в гострій полеміці з М.Н.
Тухачевським на засіданні РВС СРСР, виявився у в'язниці, де в пос-ледствіі ізагинув.

Під впливом привабливої ідеї вирішити завдання морської оборони СРСР шляхоммасо-вого будівництва порівняно дешевих підводних човнів, торпеднихкатерів і гідросамоле-тов верх в теоретичному спорі одержали не завждикомпетентні фахівці так званої молодої школи; деякі їїпредставники з кон'юнктурних міркувань підриву автори-тета «старихспеців »спотворювали картину боротьби на морі в ході першої світової війни, ідеали -зіруя бойові можливості «нових коштів», наприклад, підводних човнів. Інодітакі одно-сторонні концепції поділяли і керівники Військово-Морських Сил
РККА; так, у жовтні 1933 р. сам начальник ВМС СРСР (наморсі) В.М. Орлов зподачі найбільш агресивного «тео-Єретик» А.П. Александрова зажадав
«Викриття у пресі» та «вилучення з обігу» кни-ги «Англо-американськеморське суперництво », виданої Інститутом світового господарства і політики;один з її авторів - П.І. Смирнов, який обіймав посаду заступникаінспектора ВМС РККА, наважився об'єктивно показати те місце лінкорів вскладі флоту, що А.П. Алек-Сандро розцінив як «безсоромно атаку налінію партії у військово-морському Строительсто-ві, підриває впевненістьособового складу у своєму зброю »[1].

Примітно, що ще в період захоплення москітні силами (жовтень
1931 р.) група інженерів КБ Балтійського заводу в Ленінграді немовпередбачала швидку необхід-тість цих кораблів, вони представляликерівництву промисловості доповідну записку, в ко-торою містилисяпропозиції про початок підготовчої роботи, виборі типів, складанніпроектів, зміцнення матеріальної бази, конструкторських та робітничих кадрів
[1]. Багато хто з підписали цей документ брали участь у проектуваннірадянських лінкорів. Важливість пост-Ройко великих кораблів у середині 30-хрр.. стала очевидна для наморсі В.М. Орлова, його заме-стітеля І.М. Лудрі іначальника Главморпрома наркомату важкої промисловості Р.А. Муклевіча.

Найбільших успіхів у 1935 р. добилося Центральне конструкторськебюро спецсудів-будови Главморпрома (ЦКБС-1), очолюване В.Л.
Бжезинським. Серед цілої низки перс-тивні проектів пророблялися шістьваріантів лінкорів стандартним воодоізмещені-му від 43 000 до 75 000 т. Зарезультатами роботи головний інженер ЦКБС-1 В.П. Римський-Кор-саків (внедавньому минулому - заступник начальника Навчально-будівельного управління
ВМС) склав узагальнений звід ТТЕ, який В.Л. Бжезінський 24 грудня 1935м. доповів керуючи-ству Морських Сил та Главморпрома [1]. Перше вбрання наескізне проектування «проекту № 23 лінкора для Тихоокеанського флоту»
Главморпром видав Балтійського заводу вже 21 лютого-раля 1936 р., протезавдання на цей проект не затвердили і піддали корегуванню по вари -антам ЦКБС-1. В.М. Орлов визнав «цікавими й актуальними» для ВМСпроекти лінкорів стандартним водотоннажністю 55 000-57 000 і 35 000 т
(замість варіанта 43 000 т); 13 травня 1936 він дав вказівки І.М. Лудрі провидачі «ясних завдань» Флотському Науково-дослідно-му інститутувійськового кораблебудування (Нивки) та промисловості для «остаточного ескіз -ного проектування великих кораблів »у розвиток обраних варіантів [1].
Попередні тактико-технічні завдання на ескізи, розроблені підкерівництвом начальника Відділу кораблебудування УВМС інженер-флагмана 2рангу Б.Є. Алякріцкого, затвердив 15 травня 1936 І.М. Лудрі [1].

Концепція будівництва двох типів лінкорів (більшого і меншоговодотоннажності) грунтувалися на відмінностях театрів військових дій --відкритого Тихоокеанського, обмежений-них Балтійського і Чорноморського.
Укладачі ТТЗ виходили з оптимальних характеристик кораблів,визначається рівнем техніки і досвідом минулої війни, бойової підготовки.
Од-нако в початковій стадії проектування зазнавало сильний впливіноземного досвіду та договірних обмежень водотоннажності,передбачали Вашингтонським (1922 р.) і Ло-ндонскімі (1930 і 1936рр..) угод, в яких СРСР офіційно не брав участь. В.М. Орловсхилився до зменшення водотоннажності і калібру озброєння перший лінкора
Тихо-океанського флоту, а для других обрав варіант щодоневеликого, але швидкохідного корабля, втілений у проектах французького
«Дюнкерка» і німецького «Шарнхорст». При обговоренні ескізів не пройшлозапропоноване КБ Балтійського заводу розміщення всіх трьох ба-шен головногокалібру «великого» лінкора в носовій частині корпусу (за прикладом англійськоїлінкора «Нельсон»). За основу був прийнятий ескіз ЦКБС-1, в якому двітрехорудійние вежі розміщувалися в носі, а один - у кормі. 3 серпня 1936
В.М. Орлов затвердив ТТЗ на ескізне проектування лінкорів типів «А»
(проект 23) і «Б» (проект 25), запропоноване на конкурсній основі ЦКБС-1 і
КБ Балтійського заводу.

У відповідності зі спеціальним положенням, затвердженим В.М. Орловим і
Р.А. Муклевічем 21 серпня 1936, робота над проектами велася в тісномувзаємодії началь-ників КБ і ЦКБС-1 С.Ф. Степанова і В.Л. Бжезінського зпредставниками ВМФ, що спостерігали-ми за проектуванням. Експертизу поклалина начальників флотських інститутів під загальним керівництвом начальником НИВКИінженер-флагмана 2 рангу Є.П. Лібеля.

У листопаді 1936 р. матеріали ескізних проектів лінкорів «А» і «Б»разом з оглядів-ми спостерігають і Нивки розглядалися у Відділікораблебудування УВМС (начальник - ін-женеро-флагман 2 рангу Б.Е.
Алякрінскій). Для складання загального технічного проекту пер-вого злінкорів обрали найбільш продуманий варіант КБ Балтійського заводу
(стандартне водотоннажність 45 900 т) зі змінами, затвердженими наморсі
В.М. Орловим 26 листопада 1936; водотоннажність, наприклад, допускалося вмежах 46-47 тис. т при збільшенні опади у повному вантажу до 10 м,передбачалося посилення бронювання палуб і носової оконечнос-ти.
Розробка загального технічного проекту лінкора типу «Б» доручалося ЦКБС врозвиток представленого ним же ескізного при стандартному водотоннажність 30
900 т (повне 37 800).

Виконуючи постанову уряду от16 липня 1936, Відділкораблебудування УВМС видав 3 грудня замовлення Главморпрому на будівництво восьмилінійних кораблів зі здачею флоту в 1941 р. У Ленінграді припускалибудувати два лінкора проекту 23 (Балтійський завод) і стільки ж проекту 25,у Миколаєві - чотири проекти 25 [1]. Це рішення фактично означалочергову коректуру програми кораблебудування другої п'ятирічки (1933-1937рр..), доповнюючи її раніше не передбаченими лінійними кораблями. Однакреалізація нових планів зусилля-вання флоту зустріла серйозні труднощі,частина яких визначалася величезним обсягом дослідних робіт, здатнихзабезпечити успіх проектування та будівництва; малося на увазівиготовлення парових котлів, відсіків протимінної захисту, броньових плит,макетів турбін-них і котельних відділень у натуральну величину, випробуваннявпливу бомб і снарядів на палубні броню, систем зрошення,дистанційного керування, кондиціонування повітря і т.п. Особливоскладними виявилися проблеми створення артилерійських установок і турбін-нихмеханізмів великої потужності.

Всі ці труднощі долалися в обстановці дезорганізаціїуправління флотом і промисловістю, викликаної репресіями 1937-1938 рр..,коли жертвами стали практично всі керували вибором типів і створенняммайбутніх лінкорів. Посилити і без того бедст-дарське становище з наявністюкваліфікованих командних та інженерно-технічних кадр-ів, в результатічого закладка кораблів в 1937 р. не відбулася, а самі завдання напроектування-ние зазнали серйозних змін. Від проекту 25 відмовилися,в подальшому від трансфор-рмувати у важкий крейсер (проект 69,
«Кронштадт») [2]. У серпні-вересні того ж року но-ше керівництво ВМС
РККА (наморсі - флагман флоту 2 рангу Л. М. Галлер) переробили ра-неїскладений план будування кораблів, розрахований на десять років. Цейваріант передбачають матрівал перспективне будівництво 6 лінкорів типу «А» і
14 типу «Б» замість 8 і 16. Одна-ко і такий усічений план, представлений в
Комітет Оборони Маршалом Радянського Союзу К.Є. Ворошиловим у вересні 1937р., так і не був затверджений офіційно.

Незважаючи на проблематичність реалізації десятирічної програми,уряд рішенням від 13/15 серпня 1937 визначило переробкутехнічного проекту 23 з збільшен-ням стандартного водотоннажності до 55-57тис. т при оптимізації броньовий і конструктивної підводної захисту та відмовувід двох кормових 100-мм веж. Зростання водотоннажності, відображав об'єктивнунеобхідність поєднання потужного озброєння, надійного захисту і високоїшвидкості, доводив обгрунтованість первинних завдань 1936
Одночасно ЦКБ-17 отримало розроблене комісією флагмана 2 рангу С.П.
Ставицького тактико-технічне за-

даніе на проектування лінійного корабля типу «Б» (проект 64) з 356-ммартилерією главно-го калібру. Для проектів 23 та 64 передбачаласяуніфікація головних турбозубчатих агрегатів потужністю 67 000 к.с. кожен
(технічна допомога швейцарської фірми «Броун-Бовері»), 152 -, 100-ммбашен ісчетверенних 37-мм автоматів вітчизняної розробки.

Матеріали технічного проекту 23 (начальник КБ Балтійського заводу
Грауерман, головний інженер Б.Г. Чілікіна) розглядалися в Управліннікораблебудування (КК) ВМС РСЧА в листопаді 1937 р. У грудні начальник ЦКБ-17
Н.П. Дубінін і головний інженер В.А. Нікітін представили в КК ескізнийпроект 64, однак обидва їх визнали незадовільні-ми. У проекті 23
(стандартне водотоннажність 57 825, повне - 63 900 т) залишалося безлічневирішених питань, пов'язаних з розробкою головної енергетичноїустановки, веж про-тівомінной і зенітної артилерії, донної захисту ісистеми бронювання, яка не соост-ветствовала результатами досвідченогобомбометання. Недоліки проекту 64 значною ступеня-ні пояснювалисясамим завданням, що передбачають створення свідомо слабкого корабля, покликаний -ного вирішувати завдання «у взаємодії з іншими засобами з'єднання» [1].
Озброєння (де-вять 356 -, дванадцять 152 -, вісім 100 -, тридцять два 37-ммзнаряддя) та його характеристики (для 356-мм планувалося 750-кг снаряди зпочатковою швидкістю 860-910 м/с) при швидкості 29 уз не могли б забезпечитилінкора типу «Б» тактичні переваги у двобої з такими жіноземцями. Прагнення конструкторів до виконання жорстких вимог ТТЗпо захисту корабля призвело до зростання стандартного водотоннажності майже до 50
000т. Побажання Управління кораблебудування ВМС зі скорочення водотоннажностідо 45 000 т так і не здійснилися в на-Чале 1938 від лінкора «Б»відмовилися.

Керівництво новоствореного наркомату ВМФ (нарком П. А. Смирнов,начальник Гла-вного морського штабу Л.М. Галлер) в лютому 1938 р.зупинилося на одному, найбільш сильному типі лінійного корабля.
Програмою на 1938 -1945 рр.. передбачалася споруда 15 лінкорів типу
«А» [1]. Однак і ця перспективна програма з наступними варіантами,спрямована І.В. Сталіну, В.М. Молотову і К.Є. Ворошилова, також не булазатверджена офі-них.

У серпні 1939 р. керівництво ВМФ прийняв рішення довести складлінійного флоту до 15 одиниць до 1 січня 1948: шість лінкорівпризначалося для Тихоокеанського, чотири - Балтійського, три -
Чорноморського і дві - для Північного флотів. Такий обсяг будівництва яв-ноне відповідав можливостям промисловості. Тільки в липні 1940 нарком
ВМФ Н.Г. Кузнєцов представив ЦК ВКП (б) програму на третю п'ятирічку,відкориговану сумісних-но з наркоматом суднобудівної промисловостіза рішенням Комітету Оборони від 9 ян-варя 1940 передбачалося в 1938-1942рр.. побудувати шість лінкорів проекту 23, причому жоден з них навіть непланувалося здати флоту раніше 1 січня 1942

У роки третьої п'ятирічки кораблебудування фактично прямувалоокремими пос-тановленіямі Комітету Оборони, у тому числі «щорічнимипрограмами військового суднобудування ня ». Не чекаючи затвердженняостаточного технічного проекту, на Балтійському заводі 15 липня 1938заклали головний лінійний корабель проекту 23 - «Радянський Союз» (заводс -кой № 299, головний будівельник Н.Ф. Мучкін), 31 жовтня в Миколаєві відбуласязакладка одно-тіпной «Радянської України» (№ 352); «Радянську Білорусію»
(№ 101) і «Радянську Росію» (№ 102) заклали в Молотовську (нині
Северодвинск) відповідно 21 грудня 1939 і в 1940 р. на двох заводахбудівництво очолювали П.С. Єрмолаєв і А.П. Кириллов [3].

Цікаво, що за дев'ять днів до закладки першого лінкора 6 липня 1938р. в Лондоні відбулося підписання Додаткового протоколу до радянсько -англійської Морського угоді 1937 р., згідно з яким максимальнастандартне водотоннажність для цього класу ко-кораблів підвищувався з 35 000 до
45 000 т [4]. Укладачі технічного проекту 23, проходівше-го черговерозгляд восени 1938 р., чималу частину пояснювальної записки присвятилиміркувань про лінкорі, стандартне водотоннажність якого сягнула 58 500в метричних тоннах, а в англійських 57 600. Довелося піти надипломатичну хитрість; з наркомату ВМФ через наркомату закордонних справ
(під контролем КНВД) до Англії повідомили про початок по-будівництва в 1938 р. двохлінкорів стандартним водотоннажністю по 45 000 т; ці дані і появи-лись уіноземних довідниках 1939-1940 рр.. [1].

Остаточний технічний проект лінкора типу «А» Комітет Оборонизатвердив своїм спеціальною постановою тільки 13 травня 1939, участь уйого створенні брали головний інженер КБ Балтійського заводу Б.Г. Чілікіна,інженери В.В. Ашик, Б.Я. Гнєсіних, В.І. Неганов, Л.В. Тагеев та інші,відповідали за узгодження і проведення дослідних робіт керуй-ки ВМФ іпромисловості - флагман флоту 2 рангу І.С. Ісаков, І.Ф. Тевосян і Л.М.
Кога-вич. Проектом визначалися наступні основні елементи іхарактеристики [1]: стандарт-ве водотоннажність 59 150, повне 65 150 т,найбільша довжина 269,4, по КВЛ -260, найбільша ширина 38,9, осідання приповна водотоннажність 10,4, початкова метацентріческая висота 3,4 м. Головнаенергетична установка включала шість котлів трикутного типу, тричетирехко-рпусние активно-реактивні турбіни (по числу валів і гвинтів)сумарною потужністю 201000, котрі дозволяли двогодинне форсування до 231 000к.с., швидкість передбачалася 28 і 29 уз відповідно. Повний запасмазуту (5530 т) повинен був забезпечити розрахункову дальність пла-вання 14-14,5 --вузловим економічним ходом до 5580 миль; передбачалося два бортовихкерма, стільки ж станових і запасний якря масою по 13 т і стоп-анкер 4,5т.

Озброєння лінкора «А» передбачалося наступним: дев'ять 406-мм знарядьголовного калібру в трьох баштах (маса снаряда 1105 кг), дванадцять 152-ммпротимінної артилерії в шести двухорудійних баштах, вісім 100-ммзенітних далекого бою в чотирьох спарених ба-шнях і тридцять два 37-ммзенітних автомата ближнього бою в счетверенних башенноподобних установках -гніздах. Розрахункова дальність стрільби 406-мм знарядь становила 248кабельтових, а 152-мм - 170 при максимальних кутах піднесення. Дляуправління артвогню передбачалося використовувати командно-дальномірніпости, стабілізовані пости наведення зенітних пу-шек дальнього бою іприлади керування автоматичним зенітних вогнем з відповіднимицентральними артилерійськими постами; в баштах головного калібрупередбачалися 12-м далекоміри і автомати стрільби.

У кормової частини планувалося встановити катапульту для чотирьохлітаків «КОР-2», для двох з яких передбачався ангар. До складуозброєння входили також по два па-ри основних і запасних параванов, трикомплекту радіоапаратури, по чотири бойових 90 - і 45-см сигнальнихпрожектора. До засобів зв'язку ставилися радіостанції типів «Ураган»,
«Шторм», «Бриз», «Скат», «Рейд», внутрікорабельная дзвінкові сигналізація,радіотрансля-ція, телефон і пневмопошта.

Бронювання і протимінний захист (ПМЗ) розраховувалися наопір 406-мм снарядів, 500-кг авіабомбу та торпеди з зарядомтротилу 750 кг.Плити головного броні-вого поясу товщиною 375-420 ммпланувалося розташувати вертикально аж до верхньої палуби, якійвідводилася і роль головної броньовий (155 мм); горизонтальну захист плани -ровать доповнити середньої (протівоосколочной) палубою товщиною 50 мм, апопереду першого вежі головного калібру бронювати верхню палубу 100-ммплитами, палубу полубака - 25 мм листами. У носовій частині товщина броньовогопояса по ватерлінії зменшувалася до 220, в кормі - до 130 мм. Вертикальназахист корпусу включала також траверзи товщиною від 50 до 365 мм. Захисткомандування забезпечувалася носової (425 мм), кормової (220) і флагманської
(75) бойовими рубками. ПМЗ середній частині корпусу протягом 64-153 шп.вирішили виконан-нить за італійською системою (Пульезе), щоб її загальна ширина уміделю перевищила 8 м; для

кормової частини (153-170 шп.) вибрали так звану американську системузахисту, основа-нную на поєднанні заповнених і порожніх відсіків, розділенихплоскими перегородками.

Згідно з першим штатом, затвердженим восени 1937 р. порезультатами робо-ти комісії капітана I рангу К.І. Самойлова, екіпажпередбачався в 1664 чол. [1]. У 1939-1940 рр.. тимчасово (до вступукорабля в дію) діяли скорочені штати - так називаються ваемие кадри.

Екіпаж підрозділяються на командування, партійно-політичний апарат,
6 бойових частин (включаю авіаційну), 3 служби - хімічну, санітарний тапостачання, боцманскую і музичну команди. Найчисленніша --артилерійська бойова частина - одну тільки 406-мм вежу належалообслуговувати 108 чол. Для командного і начальницького складівпризначалися каюти, рядового - кубрики, обладнані постійнимиліжками.

По основних наступальних і оборонних елементів «Радянський
Союз »поса-ен був перевершувати англійські, німецькі, італійські тафранцузькі лінкори споруди 1932-1941 рр.. Американські лінкори типу
«Айова» (1941-1945 рр.). Повним водотоннажністю 58 000 т з озброєння ібронювання приблизно відповідали закладеним радянським, пре-сходилиїх у швидкості (33 уз), зате поступалися в потужності протимінної захисту. Більшекруп-ні японські кораблі типу «Ямато» (1937-1942 рр.., 72 809 т) іамериканські «Монтана» (1944-1945 рр.., не добудовані, 70 500 т) мали йсильніше озброєння - по дев'ять 457 - і двенад-цать 406-мм знарядьвідповідно; теж недобудовані німецькі лінкори типу «Н» (1939 р., 68
000 т) передбачалося озброїти вісьмома 406-мм гарматами.

До найбільш сильних сторін проекту «Радянський Союз» слід віднестипродуманий Цінні та достатньо повні броньовий і протимінних захист, а такожвисокі ТТД артилерії головного калібру, яка перевищувала всікорабельні системи 1941-1945 рр.. по дальності стрільби і ефективностівпливу (за винятком 1460-кг снарядів «Ямато»). Загальна вагабронювання без броні обертових частин мав досягти 24 тис. т
( «Ямато» - 21 266, «Бісмарк» - 17 540). Споруда лінкорів йшла всенаростаючими темпами, які, проте, від-ставали від запланованих,особливо в 1939 р.; до осені з різних причин не вдалося задей-ствоватьвсі контрагентние організації, кількість яких для головного досягало
122; так, не було укладено договір на постачання головних турбін, що залишалисянайбільш уразливим місцем усього процесу побудови. Найбільш просувалисяроботи по корпусу, бронюванню і головною артилерії - перші 406-мм гарматауспішно пройшло випробування на полігоні в 1940 р.

До осені того ж року в наркоматі ВМФ переконалися, що планові терміниготовності практично не досяжні, а сама програма потребуєскорочення (вартість одного кора-бля за оцінками 1939 1100 млн. крб.). УВідповідно до постанови від 19 жовтня 1940 скасували закладкучергових великих кораблів, будівництво «Радянської Білорусі» припини-ли, ароботи на «Радянській Росії», навпаки, прискорили. Для трьох, що залишилисялінкорів устано-вили нові терміни спуску на воду, проте їх добудовизавадила війна.

«Радянська Україна» залишилася на стапелі в захопленому Миколаєві, акошти, перед-призначалися для інших лінкорів довелося перевести набудівництво есмінців, підводних ло-док і катерів, на виробництва озброєння,техніки для сухопутних військ і авіації. Постано-тичних Державного
Комітету Оборони від 10 липня 1941 будівництво лінкорів про-єкта 23призупинили, роботи законсервували. За наказом наркома ВМФ від 10вересня «Радянський Союз», «Радянську Україну» і «Радянської Росії»виключили зі складу флоту. Під час битви за Ленінград броня головногокорабля використовувалася для оборонних зі збройні. У середині 1949недобудований корпус лінкора вдалося спустити на воду і незабаром розібрати,частково використавши для різних дослідів. Елементи корпусів іншихлінкорів розібрали прямо на стапелях.

Розвиток типу першого радянського лінійного корабля не обмежиласяпроектом 23. Створення перспективних варіантів почалося відразу після закладки
«Радянського Союзу». 5 лютого-раля 1939 наркомат ВМФ доповів про готовність
ТТЗ для замовлення лінкора в США, однак він не відбувся з політичнихмотивів. У березні 1940 р. начальник ГМШ Л.М. Галлер затвердив ТТЗ накоригування проекту 23, у розвиток якого фахівці флоту іпромишленнос-ти опрацьовували проекти 23-БіСі 23-НУ, а також 24, робота надяким тривала і а го-ди Великої Вітчизняної війни. Основнінапрями вдосконалення проекту 23 - усі-ня донної захисту ізенітного озброєння.

На початку 1945 р. нарком ВМФ Н.Г. Кузнєцов створив спеціальнупідкомісію для складання оперативно-тактичних завдань на нові лінкориі важкі крейсери, председа-телем підкомісії він призначив віце-адмірала
С.П. Ставицького. Обговорювалися кілька Варіано-нтов завдань, які, однак,не дійшли до реалізації через цілий ряд причин політично-го,економічного і військового характеру. Серед найважливіших - появу атомногозброї, зас-тавівшего переглянути погляди на роль великих броньованихкораблів. Незважаючи на те, що будівництво лінійних кораблів типу «Радянський
Союз »не була завершена, вона зіграла за-шатнись роль у розвиткувітчизняного кораблебудування.

Література.

1. ЦГАВМФ, ф. Р-1483, оп. 1, спр 206, арк. 4-19, оп. 3, д. 213, арк. 35 -

42, д. 45-об, д. 255, арк. 1-15; ф. Р-1428, оп. 1, спр 128, арк. 34

-40; ф. Р-441, оп. 5, д. 153, арк. 4, 5, 245-259, оп. 4, д. 214, арк.

5-83, оп. 14, д. 435, арк. 25-33, 158-159, оп. 3, д. 255, арк. 1-15.

2. Суднобудування, 1989. № 11. С.57.

3. Стволінскій Ю.М. Конструктори надводних кораблів. Лениздат, 1987.

С. 254.

4. Дипломатичний словник. У 3 т. Т. III, М.: Наука. 1986. С. 95-96.

5. Відділення ЦВМА, ф. 2, д. 39514, арк. 1, 50.

Таблиця 1.

Попередні ТТЗ на лінкори

| Елементи | Варіанти |
| | ТОФ | ТОФ | БФ і ЧФ |
| Стандартна водотоннажність, т | 80 000 | 55 000 | 35 000 |
| Швидкість, уз | 24-28 | 30 | 30 |
| Дальність плавання, милі | 10 000 | 7 000-10 | 6 000-8 |
| | | 000 | 000 |
| Число гармат - калібр, мм | 9-500 | 9-406 | 9-400 |
| | 16-152 | 12-152 | 16-130 |
| | 24-100 | 16 (24) -100 | |
| | 16-37 | | 16-37 |
| | | 16-37 | 16-12,5 |
| | | 16-12,5 | |
| Бронювання борту і палуби, мм | 500 | 420 | 380 |
| | 250 | 200-250 | 200 |

Таблиця 2.

ТТЗ на лінкори типів «А» і «Б»

| Елементи | Проект 23 | Проект 25 |
| | ( «А») | ( «Б») |
| Стандартна водотоннажність, т | 41 500 | 26 400 |
| Швидкість, уз | 30 | 50 |
| Число гармат - калібр, мм | 9-406 | 9-305 |
| | 12-152 | 12-130 |
| | 12-100 | 8-100 |
| | 40-37 | 24-37 |
| | Дві | Те ж саме |
| | Катапульти, | |
| | Чотири | |
| | Літака | |
| Бронювання борту і палуби, мм | 380 | 200 |
| | 185 | 150 |

Таблиця 3.

Штати лінкорів типу «Радянський Союз»

| Категорія | Штат | Кадри 1939 | Кадри 1940 р . |
| особистого | | | |
| складу | 1937 | «А» | «Б» | «В» | «А» | «Б» |
| Командний | 41 | 12 | 19 | 42 | 2 | 12 |
| Начальницький | 71 | 20 | 24 | 57 | 5 | 33 |
| і технічний | | | | | | |
| Молодший | 266 | 33 | 95 | 299 | 37 | 187 |
| начальст-ють | | | | | | |
| Рядовий | 1281 | 1 | 37 | 653 | 178 | 1068 |
| Разом | 1664 | 66 | 175 | 1051 | 212 | 1300 |

Таблиця 4.

Будівництво лінкорів типу «Радянський Союз»

| Назва | Вступ в | Спуск на воду | Готовність в% |
| | Лад за планом | за ре-шенію від | на 22 червня 1941 |
| | 1939 | 10 жовтня 1940 | р. |
| | | Р. | |
| «Радянський Союз» | 1943 | Червень 1943 | 20 |
| «Советская | 1943 | Червень 1943 | 18 |
| Україна »| | | |
| «Советская | 1944 | - | - |
| Білорусь »| | | |
| «Советская | - | Третій квартал | 5 |
| Росія »| | 1943 | |

Таблиця 5.

ТТЗ на лінкори 1939-1945 рр..

| Елементи й | Для замовлення в | Проект 23 -НУ | Проект | Варіант |
| характеристики | США 5 лютого | 30 вересня | 24 | 1945 |
| | 1939 | 1940 | | |
| Стандартне | 45 000 | не | не | 75 000 |
| водоізмеще-ня, т | | встановлено | устано-в | |
| | | | Лено | |
| Швидкість, уз | 30 | 28-29 | 30 | 32 |
| Дальність плавання | 6000 | 7950 (14,5) | 6000 | 6000 |
| (швидкість, уз) | | | (24) | (21) |
| Артилерійська | 12-406-мм | 9-406-мм | 9-406-мм | 9-406-м |
| озброєння, мм | 24-127-мм | 12-152-мм | | м |
| | 32-40-мм | 16-100-мм | 24-130-м | 12-152 - |
| | | 44-37-мм | м | мм |
| | | 20-12,5-мм | 48-45-мм | 28-85-м |
| | | | | М |
| | | | | 48-45-м |
| | | | | М |
| | | | | 40-20-м |
| | | | | М |