ЗМІСТ

Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2

1.Фінансі і грошово - кредитна політика ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 3
2.Механізмі грошово-кредитної політики ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 5

2.1Операції на відкритому ринку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 6

2.2Управління обов'язковими резервами ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10

2.3Регулювання облікової ставки та банківського відсотка ... ... .. 11
3.Дієвість монетарної політики ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 14
4.Грошово-кредитна політика в Україні завдання, перспективи,проблеми ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 16
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 25

Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .26

Вступ

За 10 років незалежності в с сфері економіці України відбулося багатореформ.Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об'єктивну оцінку. Алевсе ж існують позитивні результати завдяки вміло впрвадження грошово -кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають підсобою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, якнаслідок, багато шляхів впрвадження. Ось тільки який шлях обрала Україна?

Саме на ці питання я і намагалась дати відповідь в своїй роботі. Маючипорівняно великий об'єм інформації про створення і ефективне функціонуваннябанківських систем і їх ролі в грошово-кредитній політиці інших країнцікаво порівнювати з ситуацією в Україні. Синтез наукових надбань світовоїтеоретичної думки з узагальненням новітньої господарської практики країн
Заходу, а також процесів, що характеризують становлення ринкових структур,зокрема грошових і валютних відносин у перехідній економіціпосткомуністичних країн до яких відноситься і Україна. Тобто я намагаласьз'ясувати аспект побудови системи грошових відносин в Україні.

Звичайно становлення нової банківської системи повинно спиратись навласну законодавчу базу, яку я враховувала і використовувала в даннійробрті (стаття 99 Конституції України, Закон України "Про Національний банк
України "," Про банки і банківську діяльність ", проект Закону України" Продержавний бюджет України на 2002 рік ", прогнозних макроекономічних тафіскальних параметрів 2001, 2002 років та інші.) Цікаво порівнювати стангрошової системи на перших етапах незалежності з грошово-кредитноюполітикою на 2002 рік.Спочатку (1991-1994 рр..) у зв'язку з постійнимадміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади впроцес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практичноне було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різкезростання цін, скорочення виробництва, зростання виробництва та іншінегативні наслідки, властиві економіці України в цей період. Головнимзавданням на 2002 рік стає, з одного боку, контролювання темпів інфляції, зіншого - створення монетарних передумов для підтримання процесівекономічного зростання. Тобто, якщо добре вивчити, знати насліднікі іпринципи функціонування основних механізмів грошово-кредитної політики томожна побудувати ефективну банківську систему дле піднесення економікикраїни. Цим і була мені цікава данна тема.

Фінанси і грошово-кредитна політика

Фінанси є важливою складовою економічної системи, засобомфункціонування та розвитку останньої.Теорія фінансів не має єдиного поглядуна визначення їх ролі в економічній системі держави. Більшість економістіврадянської доби трактувала фінанси звужено як засіб розподілу таперерозподілу ВВП у процесі відтворення. Зарубіжна наука розглядає фінансидосить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Фінансипостають як категорія, що випливає з об'єктивних економічних процесів і єневід'ємною частиною ринкової економіки.

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою сполучноюланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням фондівфінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення соціальногодобробуту. Форми і методи такого використання потребують постійногоудосконалення в напрямах залучення фінансових ресурсів до інвестиційноїсфери, запровадження ефективного витрачання коштів бюджету з посиленнямйого регулюючої ролі, дотримання фінансової дисципліни, оздоровленняфінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу черезліквідацію взаємозаліків і бартерізації розрахунків, удосконаленняподаткової системи та ін. Певна річ, що на перших етапах становленняфондового ринку, гарантом якого виступала держава, цінні папери моглирозраховувати на більш високий ступінь довіри населення та юридичних осіб,аніж фондові активи приватних емітентів. Зазначимо, що саме за такою схемоюздійснювався процес становлення ринку цінних паперів в Угорщині, де першимкроком стала емісія 1988 р.. скарбничий векселів. З середини 1990 р..розпочав випуск власних векселів Національний банк Польщі, фактичнозапочаткувавши цим національний фондовий ринок. [6]

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошовогообігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованістьмакроекономічному завданню - забезпечення вирішення трієдіної мети:збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість істримати інфляцію. Тобто як одна з найважливіших структурних ланокдержавного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитнаполітика спрямовується на реалізацію їх головних завдань. [4]

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цюсферу через свої представницькі органи - Центральний банк і відповідніурядові структури - міністерства фінансів чи скарбниці, органи наглядузадіяльністю банківі контролю за грошовим обігом, інституції зі страхуваннядепозитів. а також інші установи.

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методівуправління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринковамодель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значнопосилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи тастворення ефективного механізму грошово-кредитного регулювання. Узгодженепроведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більшефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічноїполітики.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливимчинником досягнення економічної стабільності. Регулююча функцію грошово -кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використаннярізних монетарних інструментів.

Механізми грошово-кредитної політики

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованихмонетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управліннягрошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика відрізняютьдві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплексзаходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться проінструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметригрошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести:

- механізм готівкової емісії;

- встановлення "стелі" кредиту Центрального банку, що надаєтьсяурядові та банківським установам;

- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі,стелі на вартість кредитних ресурсів. [1]

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структуригрошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою,де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарноїполітики ще не набули достатньої зрілості. Зауважемо, що при триваломузастосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошовогообігу їхня дієвість знижується. [6]

Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементомекономічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні зазмістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій навідкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по -третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються
Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власнихінструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засобифіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними,пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економікита інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштабидержавного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів,залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулюванняекономіки держави.

Операції на відкритому ринку

У структурі фондового ринку, що становить невід'ємний компонент будь -якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, щоперебувають в обігу. Історичний екскурс засвідчує, що становлення убагатьох країнах Заходу ринків цінних паперів, як, правило, розпочинаєтьсяз емісії фондових цінностей держави. З опертя на обіг державних ціннихпаперів відбувався процес формування визначальних елементів інфраструктурифондового ринку, його механізмів; напрацьовувався відповідний психологічнийклімат, пов'язана з формуванням довіри до ринкової форми обігу фінансовихцінностей.

Поряд із функцією обслуговування державного боргу ринок державнихзобов'язань використовується як один із визначальних важелів монетарноїполітики. Йдеться про функцію грошово-кредитного регулювання економіки, якареалізується через здійснення операцій на відкритому ринку.

Слід враховувати, що названі функції не заперечують одна одну. Функціярегулювання грошовогу обігу через операції на відкритому ринку є логічнимпродовженням функції обслуговування державного боргу. ? і спекулятивного мотівові збережень, переорієнтовуються з приватнихринків цінних паперів на ринки державних зобов'язань. У цьому випадкуінвестор, прагнучи отримати максимальний доход від належних йому грошовихресурсів, віддає переваги фондовому ринкові держави. Зрозуміло, щомакроекономічні наслідки ефекту витіснення, його реальний вплив на динамікугрошових агрегатів можливі лише за наявності високої частки ринку ціннихпаперів держави у загальній структурі фондових операцій. [7]

Управління обов'язковими резервами

Норма обов'язкового резерву дає можливість Центральному банку впливатичерез базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в т.ч.на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційнерегулювання рівня обов'язкових резервів розглядається теорією та практикоюгрошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи нормуобов'язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозиціюгрошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язковогорезерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїхактивів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Колинорма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, щолише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у форміготівки, зміна норми резерву на певну величину може призвести добагаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Необхідність досить обережного використання механізму обов'язковогорезервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційногоефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а йвідповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, щознаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєріднийдодатковий податок на комерційні банки. Їх ріст негативно позначається наприбутках банків, знижує їх конкурентоспроможність. У зв'язку з цим убагатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резервуприймаються у вигляді законодавчих норм.ї

Диференційовані ставки обов'язкових мінімальних резервів буловстановлено 1993 р.. і для комерційних банків України. Розміри зазначенихрезервів визначались у вигляді відсотка від суми залучених коштів залежновід джерел їх формування за такими нормативами:

- кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими набаланс банків за окремими фінансовими угодами - 60%

- кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій - 40%

- кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб - 25%

- вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців - 20%
[6]

Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнемобов'язкових резервів, винятково важливим інструментом монетарної політикиє регулювання облікової ставки відсотка, яка формується на базі наданняцентральними банками позичок кредитним банкам. Такий кредит надаєтьсябанкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата завказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.

Регулювання облікової ставки відсотка використовується як засібнеадміністратівного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізмтакого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій навідкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику,він виписує на себе боргове зобов'язання, яке за чинною практикоюгарантується НЕ резервною позицією своїх активів, а державними ціннимипаперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отриманапозика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові -боржникові можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню таюридичним суб'єктам у повному обсязі без відповідного забезпеченнярезервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосередненуфункцію - визначає вартість отриманих. У такий спосіб комерційним банкомнадлишкових резервів (кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставкавід-сотка знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість вотриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через змінуоблікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиціякредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін упозиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізмкредитного мультиплікатора.

практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки, як ібанківської норми обов'язкового резерву, здійснюються відповідно дорозвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періодиекономічного росту і лишається, як правило, незмінною в періоди депресії таспаду. Тому виникає проблема «запізнень» у здійсненні необхідних корекційоблікової ставки. Це пояснюється недостатньою виразністю початкових етапівфаз економічного циклу та іншими об'єктивними й суб'єктивними чинниками.

У багатьох країнах з перехідною економікою, в т.ч. і в Україні, владніструктури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківськоговідсотка. Така політика мотивується наступними аргументами: намаганнямстимулювати рівень інвестицій; здійсненням вибіркового кредитуванняпріоритетних галузей економіки за низького нормою відсотка; бажаннямзнизити інфляційні процеси тощо.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнемрозвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управліннянормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками танебанківськими кредитними установами. Значення ефективного використанняцього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку,банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової таекономічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційніресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодовизначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливомскладається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремимикраїнами та інші макроекономічні процеси.

Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання нормивідсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуругрошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться проефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошейзалишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежнийрезультат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки нормивідсотка на головні параметри грошового обігу.

Однак, як засвідчує теоретичний аналіз та реальна практика, зазначенаполітика звичайно не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низькаставка відсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому нелише не сприяє ростові інвестицій, а й викликає протилежний ефект. Чи невиправдовує себе і вибіркове кредитування, бо через ефект кредитногомультиплікатора відповідно спрямовані кредитні ресурси розпорошуються повсій економіці. Як засвідчує практика, недостатньо коректного є й тека зприводу безпосереднього впливу норми відсотка на цінову динаміку. В цьомувипадку слід враховувати ефект не лише прямого, а й зворотного впливу нарозглядувані процеси.

З урахуванням цього стає зрозумілою важливість визначення оптимальногорівня ставки відсотка, що його прагнутимуть досягти засобами монетарноїполітики відповідні інституційні структури. Мається на увазі досягнення: по -перше, позитивного рівня відсотка; по-друге, врахування його співвідношенняз нормою прибутку на витрати інших чинників виробництва та обігу; по-третє,співвідношення дійсної норми відсотка з нормами відсотка країн, з якимиздійснюються інтенсивні зовнішньоекономічні зв'язки.

Ефективне поєднання механізмів грошово-кредитної політики дає змогуреалізувати її тактичні цілі.Цім визначенням знову ж таки підкреслюєтьсяструктурна підпорядкованість усьго комплексу цих механізмівмакроекономічнім завданням. Цільовою же функцією монетарної політикитактичного порядку є забезпечення внутрішньї стабільності грошей. Такастабільність має пріорітетне значення у вирішенні всьго комплексумакроекономічних завдань.

Дієвість монетарної політики

Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальністьпроблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпеченнясистемності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їхспрямування на досягнення взаємопов'язаних завдань грошової стабілізації.
Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати рістнорми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання,застосування яких дає взаємовіключпій ефект. Нараз необхідно взяти до увагикілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованихбагаторічною практикою. Їхній зміст такий:

1. Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпитьзакостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слідузгоджувати ЇЇ з загальними механізмами макроекономічного регулювання,відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментівгрошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країніринкової інфраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли вуправлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративногомакроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними йторговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивнаконкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьомувипадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторівгрошово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, і треба тісноузгоджувати як із фіскальною, так зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною,політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісноївнутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютноїполітики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними приперевищенні оптимально припустимого (більше 3-4% ВВП) дефіциту державногобюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів із регулювання варто враховувати неоднозначнереагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики таконсерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурісил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію.
Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей.
Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину.
Вона повинна бути скоригованого на швидкість обігу грошової одиниці. Схожаситуація може скластися і при застосуванні інших інструментів грошовоїполітики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосуваннярізких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходівгрошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайноне забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше --перегодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацієюгрошового обігу.
6. При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенніїї дієвості необхідно враховувати ефект запізнення - наявність розриву вчасовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідноюреакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи вцілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової масивідбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3-12місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися наточні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповіднимупередженням. [5]

Грошово-кредитна політика в Україні

Грошово-кредитна політика, починаючи з жовтня 1994 року, буласпрямована на створення умов для фінансової стабілізації в Україні,впровадження і укріплення національної грошової одиниці та підтримкумакроекономічної стабілізації через зниження інфляції до керованого рівня.
Її реалізація створила певні умови стабілізації виробництва, інвестиційноїдіяльності, життєвого рівня населення.

Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика
Національного банку України почала запроваджуватись фактично з 1994 року.
До цього періоду за три попередні роки незалежності облікова ставказмінювалась лише три рази - в період високої інфляції та гіперінфляції вонаадміністративне була підвищена в 1992 році з 80%. до 100% та в 1993 році до
240% і була на від'ємному рівні відносно інфляції. Тобто, в періодгіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношеннюдо інфляції був значно нижчим, через що вартість національної валютипланомірно підрівалась.

Активна процентна політика почала проводитися з 1994 року, колиномінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливаньінфляції 5 разів - від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти напозитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції, хоч коливання іномінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були доситьзначними (декілька десятків процентних пунктів у місячному обчисленні). [2]

У 1995 році такі відхилення зменшились від +6 до -8, а в 1996 році - всередньому до ± 3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпеченнявідносно нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньомуринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійсненнякредитної діяльності комерційних банків та суб'єктів господарювання.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банківтакож була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційнихбанків та поступове зниження Їх надлишкової ліквідності.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існуваннянезалежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозувибухового зростання грошової маси та дестабілізації стану на грошово -кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент регулювання, якобов'язкове резервування коштів комерційних банків, фактична не мігпрацювати. Тільки в 1994 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівеньобов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15%.

З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільовихкредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасововикористовувалась 100%-на норма резервування на тимчасово вільні кошти,придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банки швидшепускати в обіг придбані кошти на фінансування пріоритетних об'єктівнародного господарства.

З кінця 1995 р. почалася практика обов'язкового резервування валютнихдепозитів. В умовах, що склалися, це було також важливим факторомстабілізації фінансового ринку.

На початку 1997 року загальна норма обов'язкового резервування булазнижена з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринкута додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків,

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточноїліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через наданняза рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих цільовихкредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредитипереважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалисьдержавою, і в значній мірі не поверталися. У свою чергу це ускладнювалостан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійнімклієнтам було розірвано в 1994 році із запровадженням кредитних аукціонів із відмовою в 1995 році від кредитування Національним банком України суб' -єктів господарювання. В доповнення до цього, було припинено також виділенняресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто звикористанням пільгової процентної ставки.

У таких умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватисьчерез проведення цільових кредитних аукціонів з продажу?? кредитних ресурсівкомерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державноїкредитної підтримки.

З 1996 року суттєво поширилось використання в Україні таких важливих усвітовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, якломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних ціннихпаперів та угод РЕПО. Можливість запровадження таких інструментів виниклапісля створення ринку державних цінних паперів.

У 1995 році урядом розпочато створення фондового ринку державних ціннихпаперів. Запровадження механізму використання державних цінних паперівдозволило залучати для фінансування дефіциту державного бюджету неемісійнікошти, значно знижуючи тим самим і інфляційний тиск дефіциту бюджету наекономіку. [1]

Розміщення облігацій внутрішньої державної позики у 1995-1997 рокаххарактеризується наступними даними:

| | кількість | кількість розміщених | сума коштів, |
| | Проведених | облігацій, тис.. штук | залучених до бюджету |
| | Аукціонів | | млн.грн. |
| 1995 | 28 | 294,1 | 304,0 |
| 1996 | 257 | 22979,7 | 3062,9 |
| 1997 | 591 | 112578,1 | 8900,0 |

Державні цінні папери поступово зайняли одне з провідних місць врегулюванні грошово-кредитного ринку.

Завдяки цьому фінансування дефіциту державного бюджету в 1997 роцівперше за роки існування держави здійснювалось на безінфляційній основі --за рахунок подальшого розвитку ринку державних цінних паперів та залученнязовнішніх фінансових джерел, що суттєво впливало на зниження рівняінфляції.

За обсягами цінних паперів, що розміщуються і перебувають в обігу,державні боргові зобов'язання на ринку України займають домінуюче положенняі є найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштівюридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. Звикористанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основівідродити кредитні відносини. Облігації стали використовуватися як заставадля вчасного повернення коштів.

Дохідність за державними облігаціями в більшості випадків була на рівніоблікової ставки Національного банку України.

Протягом 1997 року доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як убіржовій, так і позабіржовій формах.

У 1997 році було зроблено перші кроки на шляху введення в діюмеханізмів формування фонду страхування депозитів фізічніх осіб, якийутворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційнимибанками.

Але у зв'язку з тим, що у виробництві продовжується період стагнації, адоходність по ОВДП досить висока, в державі створилась небезпечна ситуація,коли з короткострокових державних цінних паперів сформована фінансовапіраміда, яка в умовах недостатнього наповнення бюджету загрожує новимінфляційнім вибухом.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного ринку за останні три роки,можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтована нарозширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції.
Досягалося це шляхом контролю за основними монетарними показниками (чистізовнішні активи, чисті