Реферат на тему:

«Ракетні війська стратегічного призначення»

Ракетні війська стратегічного призначення.
13 травня 1946 вийшло в світ постанову Ради Міністрів СРСР,поклала початок формуванню першого ракетного з'єднання, озброєногобалістичними ракетами Р-1, - бригади особливого призначення резерву
Верховного Головного Командування. Її завданням стало: проведеннявипробувальних пусків спільно з випробувальними підрозділами полігону
Капустін Яр; накопичення досвіду експлуатації ракетної зброї; розробкаосновних положень з бойового застосування ракетних частин і підрозділів. У
1950 формується друга бригада особливого призначення РВГК, а протягом
1952-1953 - ще чотири бригади. На їх озброєння надійшов комплексбалістичної ракетою Р-2. Надалі вони були переформовані вінженерні бригади, і озброєні ракетним комплексом з БРСД Р-5М. Числоінженерних бригад зросло. Перед особовим складом цих бригад, командуваннявже ставив конкретні бойові завдання на випадок ведення ядерної війни зураження великих угруповань противника на Європейському театрі військовихдій. При цьому передбачалося кожному фронту передати в оперативнепідпорядкування по одній ракетній бригаді.
Після надходження на озброєння інженерних бригад ракетного комплексу з
БРСД Р-12 істотно змінилося їхнє призначення. Тепер їх застосуванняпланувалося здійснювати строго централізовано, тільки за рішенням
Верховного Головного Командування. Одночасно почалося формування новихорганізаційно-штатних структур - інженерних полків РВГК, на озброєнніякого було чотири ракети.
У вересні 1958 року на полігоні Байконур відбувся показ ракетної технікичленам ЦК КПРС і радянського Уряду. Його почали з запуску ракет Р-12.
Всі пуски пройшли успішно. Потім Головний маршал артилерії М.І. Нєдєлін іначальник штабу реактивних частин генерал-лейтенант М.А. Нікольськийдоповідали про бойові можливості нової зброї і перспективи йогоподальшого розвитку. Вони науково обгрунтували необхідність створення особливоговиду військ, здатного забезпечити стратегічну стабільність. Під часрозбору показу Н.С. Хрущов виголосив знаменну фразу, сказавши, щоракети можуть і повинні стати грізною зброєю і надійним щитом Батьківщини. Тимсамим він на довгі роки визначив магістральний шлях розвиткустратегічних ядерних сил Радянського Союзу.
На кінець 1959 року у складі Радянських Збройних Сил були однез'єднання міжконтинентальних ракет, кілька інженерних бригад і більше 20інженерних полків РВГК, озброєних ракетами середньої дальності. Половинацих полків входила до складу Далекої авіації ВПС. Таким чином ракетнічастини і з'єднання підпорядковувалися двом різним начальникам, що істотноускладнювало їх ефективне використання та подальший розвиток.
17 грудня 1959 постановою Уряду Радянського Союзу бувстворено новий вид Збройних Сил - Ракетні війська стратегічногопризначення. На них покладалися завдання з повсякденної експлуатації ракетнихкомплексів з балістичними ракетами в мирний час, підготовки іпроведення пусків ракет за наказом Верховного Головнокомандуючого у разірозв'язання війни. Першим Головнокомандувачем РВСН став М.І. Нєдєлін.
У 1959 році в західних районах СРСР почалося масове розгортанняракетних полків, озброєних БРСД Р-12, а також завершувалося будівництводвох стартових станцій для запуску МБР Р-7. У той же час велися інтенсивніроботи з випробування нової ракетної техніки, які не обійшлися безтрагедій. При підготовці першого пуску МБР Р-16 стався вибух. У числізагиблих був і головний маршал артилерії М.І. Нєдєлін.
У 1961 році на озброєння РВСН надійшли ракетні комплекси (РК) зназемними стартами з БРСД Р-14 і МБР Р-16. Бойові можливості Ракетнихвійськ значно зросли. У їх складі створювалися два угруповання: ракетсередньої дальності і ракет міжконтинентальної дальності. Вони призначалисядля підготовки і нанесення ракетно-ядерного удару по стратегічним цілям умежах досяжності ракет.
У Ракетних військах була введена постійно діюча система бойовихготовності. У мирний час була встановлена бойова готовність
. У разі виникнення реальної загрози розв'язання війничастини РВСН переводилися в наступні ступені боєготовності. Вищої з нихє. Кожній ступеня готовності відповідало певнетехнічний стан ракетної техніки, головним показником якого булочас до старту ракети від моменту приходу команди на пуск (боєготовність
РК). Дуже швидко цей показник на ряду з показником живучості ставодним з визначальних при оцінці ракетних комплексів стратегічногопризначення.
Перші радянські бойові ракетні комплекси (БРК), що надійшли на озброєнняв 1959-1963 роках, відрізнялися низькими показниками боєготовності (додекількох годин) і живучості, а також невисокою точністю стрільби таскладністю експлуатації. За цими показниками вони поступалися американськимкомплексам з МБР, і. Тим не менше вони зуспіхом зіграли роль стримуючого фактора в період Карибської кризи,навіть незважаючи на свою нечисленність. У 1962 році РВСН мали у своєму розпорядженні всього
30 пускових установок для МБР Р-16 і Р-7А, а США - 203 ПУ.
З метою перетворення РВСН в надійний були розгорнуті роботиз розробки та випробування нових ракетних комплексів з МБР другупокоління. При цьому головними цілями вважалися підвищення показниківбоєготовності, захищеності, імовірності доведення наказів довиконавчих ланок, спрощення і здешевлення експлуатації БРК. Новіракети планувалося ставити на бойове чергування тільки в шахтних пусковихустановках.
Для швидкого розгортання нових БРК уряд прийняв рішення ще дозакінчення спільних випробувань ракет та інших систем комплексу приступити добудівництва ШПУ, командних пунктів та інших елементів інфраструктури,необхідних для забезпечення повсякденної діяльності ракетних частин. Цедозволило у короткий термін поставити на бойове чергування нову ракетнутехніку. Так за три роки з 1966 по 1968 рік кількість розгорнутих МБРзросла з 333 одиниць до 909, а до кінця 1970 року - до 1361.
Після надходження на озброєння ракетних комплексів з МБР Р-36 і УР-100,істотно підвищили бойову міць і ефективність угрупованняміжконтинентальних ракет, РВСН міцно зайняли головне місце в структурірадянських СЯС. На них покладалися основні завдання з поразкистратегічних цілей ймовірного супротивника в першому ядерному ударі. У 1970році частка МБР склала 74% від загального числа всіх стратегічних носіїв.
До цього часу значний розвиток отримала система бойового управліннявійськами та зброєю РВСН. Командні пункти були оснащені автоматизованоїсистемою, що дозволила реалізувати принцип жорсткої централізації застосуванняракетно-ядерної зброї, виключити можливі випадки несанкціонованогозапуску ракет. Значно підвищилася надійність доведення наказів
Головного командування до виконавчих ланок. Були впровадженіавтоматизовані системи контролю технічного стану ракет і системракетних комплексів. РВСН стали самим передовим виглядом радянських Збройних
Сил.
Поява МБР з РГЧ індивідуального наведення дозволило різко підвищитибойову міць ракетної зброї без подальшого нарощування кількостіносіїв. Йдучи шляхом досягнення стратегічного паритету з США, в
Радянському Союзі також приступили до створення подібних ракет. Нові БРК з МБР
Р-36М, УР-100Н і МР УР-100 почали ставитися на бойове чергування з 1974року. Одночасно, відповідно до радянсько-американським угодою прообмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-1), що поклавкінець кількісному нарощуванню числа носіїв, почалося виведення з бойовогоскладу ракетних комплексів з МБР Р-9А і Р-16У. У середині 70-х років СРСРнарешті досяг зразкового ядерного паритету зі США.
У другій половині 70-х років почався процес модернізації ракетнихкомплексів з БРСД. На озброєння став надходити мобільний РК зтвердопаливною ракетою РСД-10, оснащеної РГЧ ІН. При цьому знімалися збойового чергування все Р-14 і Р-12У. Хоча загальна кількість ракет і сумарнийтротиловий еквівалент ядерних боєзарядів зменшилися, бойова ефективністьугруповання в цілому зросла.
З кінця 70-х років на розвиток РВСН стали чинити серйозний впливдва фактори. По-перше, радянський уряд зробив політичнезаяву про те, що Радянський Союз не буде застосовувати ракетно-ядернезброю першими. По-друге, стали діяти обмеження, закладені врадянсько-американський Договір ОСВ-2 (хоча американські законодавці його нератифікували, сторони заявили, що будуть дотримуватися його положень),на модернізацію і створення нових ракетних комплексів.
Відмова від застосування ядерної зброї першими для Ракетних військ означав, щоу разі раптового ядерного нападу противника їм доведеться діяти ввкрай важких умовах. Щоб забезпечити вирішення завдань з нанесеннявідповідному-зустрічного і тим більше відповідного ядерних ударів по агресору,було потрібно значно підвищити живучість ракетних комплексів у цілому,стійкість ракет до вражаючих факторів ядерного вибуху, надійність систембойового управління та зв'язку.
Виконання всього комплексу робіт з модернізації що стоять на озброєнні БРКпотребувало значних фінансових і матеріальних витрат. У той же часвелися роботи зі створення мобільних ракетних комплексів, головнимпризначенням яких мало стати участь в нанесення у відповідьядерного удару. Першим вступив на озброєння БРК з грунтовими самохіднимипусковими установками і МБР РТ-2ПМ. Наприкінці 80-х років вступилана озброєння ракета РТ-23У, призначена для залізничного ташахтного ракетних комплексів. З їх постановкою на чергування бойовіможливості РВСН помітно зросли. До цього часу цей вид Збройних Сил
СРСР став найбільш передовим за технічним оснащенням високоінтелектуальними автоматизованими системами різного призначення.
У 1988 році почався процес ліквідації цілого класу ракетно-ядерногозброї - балістичних ракет середньої дальності. У Ракетних військах напочаток 1988 року на бойовому чергуванні знаходилося 65 ракет Р-12 і 405 РСД-10.
Всі вони, а також ракети перебували на складському зберіганні, підлягализнищення до літа 1991 року.
Слід зазначити, що з приходом до керівництва СРСР М. Горбачова, почавсяпроцес поступових поступок США та НАТО в питаннях скорочення озброєнь, втому числі і ядерних. Без будь-яких на те підстав було висунуто тезу проприхід нової ери в міжнародній політиці та верховенстві (що це таке на Заході так і ніколи не дізналися, як в іншому ів нашій країні). Керівництво Радянського Союзу замість реальних заходів дляоздоровленню економіки зайнялося розмовами про реформи і шарахання відоднієї концепції виходу з кризи, що насувається до іншої.
Все це позначилося і на Збройних Силах держави в цілому, і на РВСН взокрема. До кінця 1990 року на бойовому чергуванні стояло сім типіврізних ракетних комплексів, а модифікацій ракет - ще більше. Близько 40%всіх МБР ставилися до ракет другого покоління і вимагали заміни. У той жечас надходження нових зразків йшло повільними темпами.
У 1991 році був укладений радянсько-американський Договір про 50% скороченнястратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). У Договорі встановленірівні ліміти для сторін на загальну кількість носіїв ядерної зброї - по
1600 одиниць з кількістю ядерних боєзарядів на них до 6000. Були введеніпідрівні на певні види озброєнь. Так загальна кількість бойовихблоків на МБР і БРПЛ не повинно перевищувати 4900 одиниць, з них 1100 наракети мобільного базування і 1540 - на важких МБР (154 РС-20).
Обмежувався і загальний сумарний закидаємо вага ракет. Договір забороняєстворення нових типів важких МБР, мобільних пускових установок дляіснуючих важких ракет, пристроїв швидкісного перезарядження пусковихустановок МБР.
Американцям вдалося нав'язати радянській стороні обмеження на кількістьнеразвернутих міжконтинентальних ракет мобільного базування і пусковихустановок таких ракет. Дозволяється мати 250 таких ракет, у тому числі 125для БЖРК, і 110 ПУ (18 для БЖРК). У той же час кількість неразвернутих
БРПЛ не обмежена.
Відповідно до положень Договору Радянський Союз повинен був увстановлені терміни скоротити 36% розгорнутих МБР і БРПЛ (приблизно 400перший і другий 500) і 41,6% всіх ядерних боєзарядів. США - відповідно
28,8% стратегічних носіїв і 43,2% ядерних боєзарядів.
Восени 1991 року Горбачов оголосив про нові кроки з роззброєння. Ще дорозгляду Договору СНО-1 законодавчими органами держави, вінприймає далекосяжні рішення. Зупиняється нарощування та модернізація
МБР залізничного базування, знімається з бойового чергування 503 МБР, втому числі 134 з яких оснащені РГЧ індивідуального наведення. Такимчином, планувалося, що кількість боєголовок на радянських стратегічнихнаступальні озброєння буде скорочено до 5000 (51,3%). А даліпослідував розвал Радянського Союзу.
За територією Російської Федерації виявилися 108 важких МБР, 46 новітніх
РТ-23У шахтного базування і 130 УР-100НУ, на яких було встановлено
2320 ядерних боєзарядів. Дуже скоро з'ясувалося, що всі вони безповоротновтрачені для Росії і їх доведеться включити до числа ліквідованих.
Влітку 1992 року під час візиту Б. Єльцина в США було підписано Рамковідомовленості щодо подальшого скорочення СНО і зроблено заяві про те, щопрезиденти двох країн дадуть вказівки в короткі терміни підготувати новийдоговір в дусі підписаних домовленостей. 3 січня 1993 в Москвіпрезиденти Д. Буш і Б. Єльцин підписали Договір СНО-2. Майже відразу жрозгорнулися палкі суперечки про його пріємлімоє для Росії.
На перший погляд все виглядає дуже привабливо і рівноправно. Кожназі сторін обмежує свої МБР, БРПЛ, пускові установки, пов'язані зними, важкі бомбардувальники таким чином, щоб до 1 січня 2003сторони мали на своїх носіях від 3000 до 3500 ядерних бойових блоків посвій розсуд. Передбачені проміжні підрівні на періодскорочення. Повністю повинні бути ліквідовані МБР з РГЧ і ракети класу.
Договір дозволяє зменшувати кількість боєзарядів на ракети наземного іморського базування, за виключення важких МБР, при чому це питання пов'язанийз деякими положеннями Договору СНО-1. Для МБР, що не єамериканськими, число таких ракет не може перевищувати 105одиниць. При цьому, стара платформа від РГЧ залишається на ракеті. Дозволенопереобладнати не більше 90 шахтних пускових установок важких ракет длярозміщення в них легких МБР з моноблочною головною частиною.
За кожним важким бомбардувальником зараховується стільки ядернихбоєзарядів, для яких він реально оснащений. Дозволено перенацілити до 100стратегічних бомбардувальників, не оснащених для КРВБ великої дальності,для вирішення неядерних завдань з подальшою переорієнтацією на ядернізавдання.
У разі вступу Договору СНО-2 в силу РВСН повинні будуть ліквідувати
359 ракет з РГЧ, розміщених на території Росії і 280 ракет із територій
України та Казахстану (близько 5900 ББ), що становлять основу їх угруповання.
США ліквідовують 50 МБР (500 ББ) і зменшать кількість боєголовок наракетах (усього до 550 одиниць) з трьох до одного (до 1100 ББ).
Як видно з цих цифр, Росія скоротить МБР з РГЧ в 12,8 разів більше, ніж
США і в 4 рази більше ядерних боєзарядів. Крім того, у разі виходусторін з Договору після виконання скорочень, США в короткі терміни можутьзаново встановити максимальну кількість боєголовок на всіх своїх МБР
(подальша доля знятих ядерних боєголовок не контролюється, що, впринципі, дозволяє їх залишити на зберіганні, не кажучи вже про можливістьвідтворення), а Росія зможе відновити тільки 105 ракет.
Структура російських СЯС зазнає значна зміна. У 1992 роцірозподіл носіїв і боєзарядів на них виглядала наступним чином.
РВСН в загальній структурі мали 51,2% носіїв і 56,8% боєзарядів, морські
СЯС (МСЯС) - 44,7% носіїв і 37,1% боєзарядів, авіаційні СЯС (АСЯС) -
4,1% і 6,1% відповідно. У разі виконання Договору СНО-2 ціпоказники можуть виглядати приблизно так. РВСН - 75,5% носіїв і
25,6% боєзарядів, МСЯС - 19,5% носіїв і 47% боєзарядів, АСЯС - 5%носіїв і 27,4% боєзарядів. При цьому, щоб вийти на рівень 900 МБРросійської промисловості необхідно буде провести понад 450ракет. УІнакше частки морської та авіаційних складових СЯС ще більшезростуть. Очевидно, що основний тягар переноситься на російські РПК СН,яких за все залишиться 13 одиниць.
Фахівцями РВСН підраховано, що контрсіловой потенціал цього компонентастратегічних ядерних сил Росії після ліквідації МБР з РГЧ ІН знизитьсябільш ніж у 8 разів, контрсіловой потенціал всіх СЯС зменшиться в 2,2 рази, аефективність удару у відповідь - майже в 1,5 рази. І це за умови, щопромисловість впорається з планом розгортання угруповання новихмоноблочних ракет, і США не будуть розгортати елементи системи ПРО врамках СОІ. Деякі з них уже пройшли випробування, а протиракетнамобільна система ближньої дії прийнята на озброєння.
Природно, що такі перспективи викликали запеклі суперечки продоцільність ратифікації Росією Договору СНО-2. Підлило і рішення НАТО про просування військової структури блоку на Схід шляхомприйому в члени його нових країн. В умовах, коли російської економіки не взмозі забезпечити поповнення Збройних сил новими зразкамиозброєнь, різке скорочення РВСН здатна остаточно підірватиобороноздатність країни.
В даний час бойового складу Ракетних військ продовжує скорочуватися. Допочатку 1996 року завершилося зняття з озброєння ракетних комплексів з МБР
РТ-2П, УР-100К, МР УР-100 і МР УР-100У. Триває ліквідація 154 ракет. У той же час до бойового складу введено кілька десятківмобільних ракет РТ-2ПМ, виробництво яких триває.
У 1994 році почалася розробка модифікації, яка повиннастати основою угрупування РВСН в XXI столітті. Але її розробка ведеться дужеповільно і надходження на озброєння відбудеться ще не скоро.
Хоча РВСН продовжують відігравати головну роль у структурі СЯС Росії, їхперспективи не зовсім ясні і залежать від багатьох факторів, як втім іінших складових стратегічних ядерних сил.