Пальміра

Дві третини території Сирії - пустеля. По ній прокладено сотні кілометрів швидкісних трас. Одна з них веде від столиці Сирійської арабської республіки, Дамаску, в центр країни. Пейзаж за вікном не відрізняється різноманітністю: суцільний пісок з рідкісними кущиками чахлою трави. Все життя тут зосереджена в окремих оазисах. Один з них на початку Християнської ери був відомий у всьому античному світі. Навряд Чи в нашій країні знайдеться людина, яка б не знала слова Пальміра. З чиєїсь легкої руки «Північної Пальмірою» називали й називають до цих пір місто Санкт-Петербург. А в центральній частині Сирії, буквально в 200 кілометрах від Дамаску, знаходиться Пальміра справжня.

Життя оазису дав гарячий джерело Ефка. Караванники влаштовували привали в тіні пальм, щоб напоїти верблюдів і дати їм відпочинок. Згодом тут виріс велике місто, що став одним із головних торгових центрів Середземномор'я. Арамійське назва Пальміри - Тадмор, тобто місто пальм. У Старому Завіті сказано, що відбудував його після руйнування ассирійцями цар Соломон. Пальмірою місто стало називатися вже в античні часи. До цього періоду належать і майже всі дійшли до нас пам'ятники. Одна з найбільш визначних будівель Пальміри - тріумфальна арка, прольоти якої колись були увінчані скульптурами. Через центральну її частина проїжджали вози та вершники. Більш низькі, бічні проходи призначалися для пішоходів. Від неї починалася головна вулиця Пальміри -- декуманус, уздовж якої по обидва боки тяглася колонада. За сучасними мірками - Пальміра місто маленьке, площа її всього 6 кв. км. Але пам'ятників на настільки невеликому просторі збереглося безліч. Більшість з них створені у другій і першій половині III ст. нашої ери або римлянами, або під значним їх впливом.

Ось так от виглядала головна ринкова площа Пальміри - агора. Тут зберігся до цих пір фрагмент трибуни, з якої колись зачитувалися головні укази і постанови місцевих градоначальників. Чоловік стояв тут і, дивлячись на населення мешканців міста, повідомляв їм про ті чи інші нововведення. Вся ринкова площа була опоясана колонами. У кожній колоні був вмонтований спеціальний виступ, що призначався як підставка для бюстів знатних городян.

При тому що Пальміра не раз повставали проти влади Риму, своїм процвітанням вона багато в чому зобов'язана йому. Римляни проклали тут гарні дороги, влаштували водопровід, всіляко сприяли розвитку торгівлі. У місті було близько п'ятисот майстерень і крамниць. Від них залишилися лише фундаменти, занесені піском. Подивитися на руїни Пальміри приїжджають люди з усіх кінців землі.

Правда, зараз народу тут зовсім мало - спека така, що гуляти по сонцю бажання може виникнути тільки в дуже великого ентузіаста. Але жителі довколишніх селищ все одно чергують на руїнах зі своїми верблюдами, в надії роздобути якого-небудь пасажира. Вирішивши заощадити сили, а заодно підтримати місцевий бізнес, я підійшов до погоничу:

-- А верблюд спокійний?

-- Так, спокійний.

-- А чому він весь час робить так: «аеа!»

-- Хоче до свого дитинчаті.

-- А можна на ньому прокататися?

-- Звичайно.

Верблюд, думаю, міг би служити тут екскурсоводом. Він без будь-якої команди зупинявся у кожного скільки-небудь значного пам'ятника. І далі рушав тільки, коли погонич починав тягнути його за мотузку.

Моя коротка поїздка закінчилася біля входу в античний будинок біля стіни з витонченою аркою. Ця арка служила входом до театру. Збудований у II ст., Він розташовувався на самому центрі Пальміри, що саме по собі було винятком із правил, адже зазвичай театри розташовувалися ближче до околиць. Ось тут ось перебувала арена -- навпроти неї амфітеатр, зал для глядачів, звідки всі бажаючі могли спостерігати за боями гладіаторів, мода на які прийшла в Пальміру, зрозуміло, з Риму. Довгі сторіччя амфітеатр знаходився під шаром піску, завдяки чому відмінно зберігся. Археологи розкопали його на початку 50-х. Після реставрації він придбав майже первісний вигляд.

Як в будь-якому іншому стародавньому місті, головна споруда Пальміри, храм. Спочатку він був присвячений богу Бела, якому поклонялися ханаанеянин, народ, населяв територію нинішньої Сирії в IV ст. до н. е.. У елліністичної Пальмірі Бел ототожнювався з Зевсом, а після - з Юпітером. Цей храм - найдавніше і, мабуть, саме вражаюче спорудження у місті. Двір святилища був оточений портиком, від якого вціліли окремі колони. Збереглися тут і залишки вівтаря.

Колись на цьому місці знаходився вівтар, де в жертву приносили вівці, верблюди, велика рогата худоба. Зараз від вівтаря залишився один лише фундамент, а в декількох кроках від нього - невеликий отвір в камені у вигляді квіткових пелюсток. Дослідники вважають, що це та інші отвори були передбачені для стоку крові, адже за великим язичницьким святам, тут в жертву приносилися цілі стада.

Під владою Рима Пальміра надзвичайно розцвіла й посилилася.

В середині III ст. за правління Зенобій Пальміра опанувала всієї Передньої Азії і Єгиптом. Зенобій зрештою оголосила себе царицею і навіть подумувала про похід на Рим. Але в 272 році її військо було розбито римлянами, а сама вона взята в полон. Після цього почався занепад античної Пальміри, одного з найкрасивіших і найбагатших міст Сходу.

Бажаючий побувати в Пальмірі така безліч, що нещодавно в 3 км від міста був збудований туристичний центр «Зенобій». Заплативши кілька сот сирійських лір, тут можна поселитися в бедуїнському наметі, точніше, у такому собі його подобі. Якщо б не дерев'яні двері, зовні він виглядає зовсім як справжній. Я вирішив поцікавитися, як туристичний намет влаштований всередині.

Нас зустрів Мухаммад Талаль Раму, власник готельного комплексу. Тут дуже затишно і цивілізовано цілком. Тут вам і електрику, замасковане під старі лампи. І кондиціонер, та дивани дуже зручні. В крані, що для цих місць дивно, постійно є вода. Щоправда, без неї західного мандрівника не заманиш навіть в таке екзотичне житло, мов курінь жителя пустелі. Тим більше що люди приїжджають сюди в основному не заради місцевої екзотики, а щоб помилуватися античними руїнами.

Коли спека дещо спала, я відправився в даний бедуїнський табір. Він знаходиться за півгодини їзди від готелю. Втім, табір - це сильно сказано. Пара наметів посеред пустелі, та пасуться неподалік отара овець. От і все господарство бедуїнів. Як і в колишні часи, живуть вони переважно скотарством. Будинки з тваринами керуються в основному жінки, пасуть худобу чоловіки. Бедуїни -- мусульмани, сім'ї у них традиційно великі. Та, до якої я приїхав, складається з 9 осіб. Зустріла мене мати глави сімейства Лейла, її молодший син, два доньки та онуки. Гостинність у мешканців пустелі в крові. Насамперед подорожнього покладено пригостити чаєм. Ледь вислухавши моє привітання, Лейла вирушила в сусідній намет, «на кухню». Кухня у бедуїнів - це щось на зразок хозблок. Тут і їжу готують. Тут же і курник. Посуд - особливо ретельно не миють, просто споліскують у відрі, та й по всьому.

Колодязь знаходиться в декількох кілометрах від табору. Раніше воду возили на верблюдах. Тепер у багатьох бедуїнів з'явився особистий транспорт.

За чаєм я дізнався, що сім'я Лейли перебралася в околиці Пальміри близько 3 місяців тому. До цього вони жили за кілька кілометрів звідси. Бедуїни переміщаються з місця на місце 2-3 рази на рік, залежно від стану пасовищ. Бабуся Лейла дуже оптимістично дивиться на життя:

-- Життя як життя, гріх скаржитися. Всяке, звичайно, буває: шакал вівцю задере або ураган намети позриває. Але так завжди було.

Сусідство з руїнами прославленої Пальміри бабусю Лейлу мало займає. З її родини ніхто там на туристах не заробляє. Вона там не була. Здалеку тільки бачила. Каже, що такі руїни, і на інших кочівлю зустрічала. Тут їх багато ».

Я спроісіл у Лейли:

-- У вас дуже красива татуювання на обличчі, це у всіх бедуїнських жінок такі?

-- Раніше їх усім робили. Вважалося, що це красиво. Тепер не роблять. Кажуть, недобре. Але мені вона не заважає. А хоч би й заважала, зробленого вже не повернеш.

Почастуй мене чаєм, Лейла повернулася до своїх справ. А я, з її дозволу, здійснив екскурсію по табору. Ось так от виглядає бедуїнський намет, літній його варіант. З білий бавовняної дахом. Справа в тому, що є ще зимовий бедуїнський намет, там дах вже зроблена з вовни, і він - чорний. Електрики тут, зрозуміло, ніякого немає, замість нього - газові ліхтарі. Але навіть, коли він ламається, все одно на цей випадок є звичайний електричний ліхтар, що працює від акумулятора. Ось у цій плетеними сумці господарі зазвичай зберігають Коран. Так і є - Коран! Численників цікавий - 22 червня, хоча сьогодні давно вже не 22 червня.

Шатер всередині дуже просторий. Є в ньому і чоловіча, і жіноча половина. Бедуїни, правда, не так строго дотримуються цей поділ. У всякому разі моє вторгнення на жіночу половину ніякого протесту не викликало. Вночі ці складені стопкою ковдри розстелив на підлозі і мешканці намету вляжуться на них спати.

Всі більше бедуїнів відмовляються від кочового способу життя. Сім'я Лейли теж подумує про це. Тим більше, що поруч з Пальмірою будується сучасний селище з добротними кам'яними будинками, обладнані усіма зручностями. У нього я, попрощавшись з Лейлою, і попрямував.

До схід від Пальміри, на околиці сучасного міста Тадмор, і справді виростають нові кам'яні будинки. Багато хто ще не добудовані, але більшість вже заселені вчорашніми кочівниками. Вони освоюють звичайні міські спеціальності. Багато хто знаходять собі застосування в туристичному бізнесі.

Число охочих побувати в стародавній Пальмірі з року в рік зростає. Та й археологи не сидять склавши руки. Вони постійно відкопують все нові й нові будівлі, видобувають нові відомості про життя цього прекрасно зберігся міста.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.worlds.ru