Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет

Кафедра банківської справи

Курсова робота з курсу "Банківські операції"

Способи забезпечення кредитів

Виконав:

Науковий керівник:

Київ 2000

План.

Вступ. 3

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування 4

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів 9

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів 21

Заключення 29

Список використаної літератури. 31

Додаток № 1 32

Додаток № 2 35

Додаток № 3 36

Вступ.

Як і будь-який процес, що відбувається в економіці, процескредитування підпорядкований визначеним принципам, що лежать в основіорганізації економічних відносин з приводу надання позики та визначаютьправила поведінки суб'єктів цих відносин, а саме банку та позичальника, впроцесі здійснення кредитних операцій. Серед цих принципів виділяютьпринцип строковості, що вимагає повернення позички в строки, передбаченікредитною угодою, принцип цільового використання позики (вкладаннязапозичених коштів в конкретні економічні господарчі процеси), принципплатності, а саме той, що за користування позичених вартістю позичальникоммає бути сплачено кредитору, крім основної суми позики, додаткову суму увигляді відсотку.

Наведення вище принципів кредитування може здатися тривіальним, алетільки на перший погляд, оскільки дотримання останнього принципу, а самепринципу забезпечення кредитів, що полягає у відповідності між вартістюзабезпечення та заборгованістю по позічці, є основною передумовою длявдалого здійснення кредитної операції для кредитора, особи, що несе ризикпо цій операції, але лише в єдності з іншими вищезазначеними принципами.

Банально, як на мій погляд, ще на початку казати про важливістьданого принципу, особливо беручи до уваги стан справ у сфері банківськогокредитування в Україні, дивлячись на велику кількість неповернутіх кредитівв недалекому минулому становлення ринкової економіки в нашій країні та стансправ на сьогоднішній день. Важливість дотримання зазначеного принципу ні вкого з фахівців, вітчизняних чи зарубіжних, не викликає на сьогоднішнійдень сумнівів.

У зв'язку з цим виникає питання стосовно природи забезпечення кредитута вибору найкращого способу здійснення цього самого забезпечення, який бизадовольнив вимоги та потреби як кредитора, так і позичальника, відповідавби в повній мірі своєму призначенню захисту інтересів кредитора, та незавдавав би шкоди фінансовому та майновому стану й діловій репутаціїпозичальника.

Застава товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, гарантія,порука, переуступка (цесія) на користь банку вимог та рахунків позичальникадо третьої особи, страхування відповідальності позичальника та фінансовогоризику кредитора, - як бачимо, в банківській практиці використовуєтьсядосить багато різноманітних форм та способів забезпечення кредитів, а отжене будемо відразу вдаватися до полеміки стосовно переваг окремих форм
(способів) забезпечення кредитів; з'ясуємо спочатку, яке ж саме місцепосідає поняття забезпечення кредитів в банківській теорії та практиці, авже потім спробуємо визначити головні особливості окремих форм (способів)забезпечення кредитів, яких досить багато існує як у вітчизняній, так і взарубіжній практиці банківського кредитування.

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування

Проблема непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якимистикаються комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банкинамагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитнийризик, за допомогою різноманітних способів забезпечення повернення позичок.

Слід ще на початку зазначити, що під забезпеченням можна розуміти видита форми гарантованих зобов'язань позичальника перед кредитором поповерненню кредиту у випадку можливого його неповернення позичальником.
Забезпечення в процесі надання позики відіграє роль страхування віднепередбачених обставин, адже всі позики, навіть ті, які надаються підпроекти, що здаються дуже надійними, пов'язані з відомим ризиком, і хочаризик, звісно можна мінімізувати шляхом ретельного аналізу кредитноїзаявки, зовсім позбутися його не можливо.

Якщо звернутися до практики банкірів англо-американської школи, то, яквідмічає Ольшанський А.І. [1], на думку останніх в процесі кредитування будь -якого позичальника необхідно мати два, а краще три "пояси безпеки", щозахищають кредитора від невиконання позичальником умов кредитної угодистосовно повернення суми позики. "Перший пояс" - це вхідні грошові потоки,адже дохід - головне джерело погашення кредиту позичальником. "Другий пояс"
- Це активи, що пропонуються позичальником в якості забезпечення погашеннякредиту. "Третій пояс" пов'язаний з гарантіями, які надаються юридичними (ав багатьох країнах і фізичними) особами в якості забезпечення кредиту.

Спробуємо, перш ніж перейти власне до розгляду конкретних способівзабезпечення кредитів, з'ясувати яке ж місце посідає забезпечення в процесікредитування та дати більш повне визначення способам цього забезпечення,для чого звернемося до теорії банківської справи та з'ясуємо основніособливості кредитних відносин, пов'язані з існуванням в них власне поняттязабезпечення.

Відомий московський фахівець, професор Лаврушин О.І., в своємухрестоматійному підручнику "Банківська справа" [2] виділяє забезпеченнякредитів як одного з "китів" системи кредитування серед інших, зокремасуб'єктів кредитування та об'єктів кредитування.

Слід сказати, що як і будь-яка система, система кредитування, можефункціонувати лише за умови наявності всіх її елементів, а отже, можнацілком погодитись з шановним Лаврушина О.І., що базові елементи системикредитування, які було зазначено дещо вище, не можна відокремити один відодного. Успіх в діяльності комерційного банку по здійсненню операційкредитування приходить лише в тому випадку, якщо кожен з них (базовихелементів системи) доповнює один одного, посилює надійність кредитноїугоди. З іншого боку, спроба розірвати їх єдність неминуче порушує всюсистему, підриває її, може призвести до порушення поверненості банківськихпозичок.

Поверненість кредиту, в теорії, представляє собою основну властивістькредитних відносин, що відрізняє їх від інших видів економічних відносин, іна практиці знаходить своє відображення в окремому механізмі. Цей механізмбазується, з одного боку, на економічних процесах, що лежать в основізворотного руху кредиту, а з другого - на правових відносинах кредитора тапозичальника, що вітікають з їх місця в кредитній угоді. Економічну основуповернення кредиту представляє кругообіг та обіг фондів учасників процесувідтворення, а також закони функціонування кредиту. Однак, наявністьоб'єктивної економічної основи повернення кредиту не означає автоматизмцього процесу. Лише цілеспрямоване управління рухом позіченої вартостідозволяє забезпечити її збереження, еквівалентність позіченої та поверненоївартості.

Оскільки в кредитній угоді приймають участь два суб'єкти - кредитор тапозичальник, зазначений вище механізм враховує місце кожного з них.
Кредитор, надаючи кредит, виступає організатором кредитного процесу,захищаючи свої інтереси. Виходячи з об'єктивної економічної основи,кредитор вибирає такі форми вкладення залучених коштів, кількісні параметрипозички, методи її погашення, умови кредитної угоди, при яких бистворювалися передумови для своєчасного та повного повернення вартості, щобуло надано в позику. Однак зворотній рух зазначеної вартості залежить відкредитоспроможності позичальника, що використовує її в своєму обігу, відзагальної економічної кон'юнктури ринку.

Кредитна угода передбачає виникнення зобов'язань позичальникаповернути відповідний борг. Практика показує, що наявність зобов'язань (врізних формах) ще не означає гарантії та своєчасного повернення. Виникненняінфляційних процесів в економіці може призвести до знецінення суми, що булонадано в позику, а погіршення фінансового стану позичальника - порушеннястроків повернення кредиту. Тому світовий досвід банківської діяльностівиробив механізм організації повернення кредиту, що включає в себе,зокрема, порядок погашення конкретної позики за рахунок виручки (доходу),юридичне закріплення її порядку погашення в кредитній угоді, і, нарешті,використання різноманітних форм забезпечення повноти та своєчасностізворотного руху вартості, що було надано в позику.

Отже, загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми
(способу) забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашеннянаявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на їх використання,організацію контролю банку за достатністю та прійнятністю даних джерел.
Іншими словами, якщо механізм погашення позики за рахунок доходу і йогозакріплення в кредитних угодах виступає основною передумовою поверненнякредиту, то визначення способів забезпечення представляє гарантію цьогоповернення.

Якщо все ж звернутися до практики банківської діяльності, то можнавідзначити той факт, що мета прийняття забезпечення по позиці полягає втому, щоб отримати окремі права понад основних прав по угоді у відношенніпорушення вимог проти клієнта, якщо умови повернення позики останнім булоне виконано. Отже, забезпечення приймається, у випадку, коли банківськіфахівці вважають, що особисті зобов'язання клієнта недостатні для їїповного погашення. Слід сказати, що в принципі, кредитування, не будучизахищеним надійним забезпеченням, становиться дуже спекулятивним видомдіяльності і може здійснюватися (якщо це можливо) тільки шляхом стягуваннявідсотків, що було б неприйнятним для нормальних комерційних та особистихінтересів.

Спробуємо коротко сформулювати основні причини виникнення самоготерміну забезпечення в теорії та практиці кредитування, звернувшись знову ждо практики банкірів англійської школи, позиція яких з цього приводу є дужецікавою [3]. Отже, на їх думку, першою причиною є те, що у випадкунеплатоспроможності позичальника банк може уникнути всіх наслідків йогобанкрутства (якщо позичальник - приватна особа або товариство) аболіквідації (якщо позичальник - акціонерна компанія). Якщо було б отриманеадекватне забезпечення, то вся сума боргу повинна бути відшкодована зарахунок його продажу, причому додатково отримані кошти можуть бутивіднесені до активів, що мають бути розподілені серед інших кредиторів.
Якщо ж позичка була незабезпечена, банк зможе відстоювати свої інтереси насуму позики, що йому належить у змаганні з іншими кредиторами і, можливо,отримає лише незначну частину боргу тільки після того, як сумарні активикомпанії, що належать до розподілу, будуть співставлені з її сумарнимизобов'язаннями.

Інша причина стосується не стільки здатності позичальника погаситипозику, скільки його "бажання" це зробити, тобто сумлінності у відносинахміж банком та позичальником, яку зарубіжні банкіри ставлять далеко не наостаннє місце, що, мабуть, слід робити й вітчизняним. Дозволитипозичальнику представляти банк в якості джерела легкодоступних коштів, якіможна повернути, коли заманеться, не можна вважати ні вдалою банківськоюпрактикою, ні проявам "доброти" до клієнта. Більше того, для банкужиттєво необхідно, що б його позики постійно знаходились в обігу; банк - цеголовним чином джерело короткострокового кредиту. Таким чином, затримка увиплаті великої позики може негативно позначитись на потоку грошових коштівбанку. Прийняття забезпечення дозволяє уникнути цієї проблеми.

Отже, забезпеченість виступає важливим елементом кредитування, з чимне можна не погодитись. В цьому зв'язку позики можуть мати пряме та непрямезабезпечення, або взагалі не мати його. У міжнародній практиці кредитичасто класифікують на забезпечені, незабезпечені та ті, що мають частковезабезпечення. Якщо, для прикладу, кредит виданий під запаси готовоїпродукції, на яку, як виявилось, відсутній попит, то такий кредит, хоча ізабезпечений товарно-матеріальними цінностями, навряд чи можна назватинадійним. Навпаки, повернення позики в даному випадку досить проблематичне,у зв'язку з чим її слід віднести до розряду ненадійних позичок.

В якості відступу зазначимо, що у вітчизняній банківській практиці, якв зарубіжній, забезпечення теж виступає одним з критеріїв класифікаціїкредитів. Так згідно Положення Національного банку України "Прокредитування "[4] з точки зору забезпечення виділяють наступні видикредитів: забезпечені заставою (майном, майновими правами, ціннимипаперами), гарантовані (фінансами чи майном третьої особи), з іншимзабезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації),незабезпечені (бланкові).

Отже, повертаючись, відзначимо, що вся справа, мабуть, в якостізабезпечення. Якщо воно є, якщо воно ліквідне і достатнє, то це не такпогано для кредиту, і навряд чи таке забезпечення слід ігнорувати. З іншогобоку, було б невірним не приймати до уваги позитивні якості незабезпечених
(бланкових) кредитів, особливо тоді, коли вони надаються першокласнимпозичальникам і гарантом (і в цьому змісті забезпеченням поверненостікредиту) є все майно позичальника.

В західній практиці незабезпечені позики надаються як юридичним, так іфізичним, приватним особам. При видачі незабезпечення (бланкового) кредитупідприємствам враховується репутація позичальника, його фінансовий стан,майбутній дохід, а також колишнє дотримання правил кредитування (кредитнаісторія). Незабезпечені позики можуть надаватися у значних сумах великимпідприємствам, торгівельним компаніям, що є першокласними позичальниками,мають кваліфіковане керівництво і добру кредитну історію.

У більшості своїй це відноситься й до приватних осіб. Банки, надаючибланкові кредити окремим особам, оцінюють при цьому їх майно, враховуютьнаявність власного нерухомого майна, постійного місця праці протягомкількох років, своєчасність погашення позичок в минулому.

Але все ж забезпечення залишається фундаментальним елементом системибанківського кредитування. Його прийнято вважати "останньою лінією оборони"при вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту.

Згідно згадуваного вище Положення НБУ "Про кредитування" [5] принципзабезпеченості кредитів, як вже відмічалось, є однією з умов наданнябанківської позики. Зміст його, згідно статті 9 зазначеного Положення,полягає в наявності у банку права для захисту своїх інтересів, недопущеннязбитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Неустойка (штрафи, пені), застава майна, поручительство, гарантія,страхування, - це далеко не повний перелік форм (способів) забезпеченнякредитів, що існують та широко використовуються у світовій банківськійпрактиці, а лише той скорочений перелік способів, що зазначаються
Положенням НБУ "Про кредитування".

В подальшому для зручності згрупуємо способи забезпечення кредитів заїх природою у дві групи, а саме матеріальне забезпечення (застава майна,майнових прав, цінних паперів тощо), яке полягає на передачі кредиторувзамін за отриманий кредит еквівалентної або домовленої суми грошей чиінших матеріальних цінностей, та юридичне забезпечення (штрафи та пені,цесія, гарантія, страхування тощо), суть якого в можливості отриманнякредитором належних йому сум від третіх осіб або в створенні кредиторупривілейованого правового становища (примату) в поверненні кредиту упорівнянні з іншими кредиторами боржника, та перейдемо власне до розглядуокремих способів забезпечення кредитів.

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів

Довівши необхідність забезпечення кредитів та важливість тієї ролі, щоїї виконує це саме забезпечення в процесі кредитування, перейдемо дорозгляду власне окремих способів (форм) забезпечення, але спочатку має сенснавести загальні вимоги до забезпечення кредитів, або, як розглядають їхокремі автори, принципи прийняття забезпечення, які в цілому відносяться якдо класичного способу забезпечення - застави майна, так і в основній мірідо інших, юридичних, форм забезпечення (цесії, гарантії, страхування тощо),про які річ, власне, під дещо нижче.

Отже, на що в першу чергу має звертатися увага банківських фахівцівпри вирішення питання стосовно використання того чи іншого способузабезпечення при здійсненн?? окремої кредитної операції? Д. Полфреман та
Ф. Форд [6], як на мене, підійшли до цього аспекту питання стосовнозабезпечення кредитів найбільш оригінально, на відміну від багатьохвітчизняних авторів. Отже, звернемося до цих авторів та спробуємо визначитиосновні принципи прийняття кредитного забезпечення.

Перше, на що має звертатися увага, це власне грошова вартістьзабезпечення, яка повинна бути, як мінімум, не менше суми самої позички. Цеміркування особливо важливо в тих випадках, коли вартість майна, ціннихпаперів тощо, які пропонуються позичальником в якості забезпечення позики,може змінитися, особливо це стосується тих самих цінних паперів. Слідсказати, що в банківській практиці, загалом існують визначені норми,стосовно співвідношення вартості окремих видів забезпечення до суми позики,що надається під це забезпечення, але про це докладніше згадаємо згодомконкретно до окремих способів забезпечення.

Наступним є обов'язкова перевірка майнового статусу позичальника таюридичне оформлення забезпечення: чим цей процес простіше, тим краще як длябанку, так і для позичальника. Хоча, як у зарубіжній, так і у вітчизнянійбанківській практиці, адміністративні та юридичні витрати звичайнопереносяться на клієнта, можливі проблеми з перевіркою та оформленнямзабезпеченням сильно знижують його бажаність як забезпечення.

З вищесказаним тісно пов'язана легкість, з якою зацікавленість банку взабезпеченні позики може бути захищена. Важливим також є те, наскількиефективно вона захищена.

Чи не найбільш важливим, з комерційної точки зору, є легкість, з якоюзабезпечення може бути продано або реалізовано якимось іншим шляхом. Аджекомерційні банки займаються, як вже відмічалось вище, переважнокороткострокове кредитування, а тому було б комерційним нонсенсом надаватипозику на двохрічній строк і при цьому сподіватися на забезпечення, дляреалізації якого буде потрібно ще два роки.

Отже, підсумувавши, підведемо, що вартість забезпечення, легкістьюридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав єосновними принципами, чи можна сказати, вимогами, до забезпечення в будь -якій формі. Звичайно, що в розрізі окремих способів забезпечення це вимогиможуть дещо змінюватися та доповнюватися.

Як вже відзначалось, матеріальне забезпечення кредитів, а саме заставаматеріальних цінностей та майнових прав є класичним та найбільш поширеним вбанківській практиці [7]. З цього приводу можна відзначити, що використаннязастави в практиці організації кредитних відносин передбачає наявністьспеціального механізму її застосування. Заставний механізм в класичнійформі включає в себе процес підготовки, укладання та виконання договорузастави. Заставний механізм виникає в момент розгляду кредитної заявки якумова укладання кредитної угоди та супроводжує весь період користуванняпозикою. Реальне звертання до виконання заставного механізму виникає назаключній стадії руху кредиту - погашення позики - і лише в окремихвипадках, коли позичальник не в змозі погасити кредит виручкою чи іншимдоходом.

Перш ніж перейти далі, зобразімо Заставний механізм схематично, як цезробив вже згадуваний Лаврушин О.І. (мал.1).

Малюнок 1. Структура заставного механізму. [8]

Отже нині застава є найпоширенішим засобом забезпечення виконаннязобов'язань. Таке її застосування викликано намаганням гарантувати належневиконання зобов'язань. В умовах економічної кризи, що склалася в Україні,коли відсутня стабільність договірних зв'язків і немає переконаності унадійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантійналежного виконання боржником своїх зобов'язань за договором.

Як вже було зазначено, загальні вимоги до забезпечення, наведені вищеможуть бути дещо змінені та доповнені, стосовно окремих способівзабезпечення. Отже, що стосується застави майна як способу забезпечення, тодо неї загалом можуть такі основні вимоги [9]:

1. Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальнихцінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо)розуміється здатність активів до конверсії в готівкові гроші. (Цікавим зцього приводу є досвід підрозділів служб безпеки деяких банківськихустанов, що організували маркетингове дослідження попиту на майно, щопередається у заставу, як серед своїх клієнтів, так і серед іншихорганізацій, що дало можливість, по-перше, своєчасно визначитись з такимкритерієм, як ліквідність застави, і, по-друге, забезпечити швидкий процесреалізації заставленого майна у випадку невиконання позичальникомзобов'язань, прийнятих перед банком. [10])

2. Здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термінкористування позикою), що стосується в першу чергу таких товарно -матеріальних цінностей як готова продукція, товари на зберігання чи впереробці.

3. Стабільність цін на заставлене майно. Тут можна додати легкість увизначенні ціни даного товару, у зв `язку з чим банк майже завжди приприйнятті товарно-матеріальних цінностей позичальника в якості забезпеченнякредиту надає перевагу біржовим товарам, тобто тим, що виступають предметомугод на товарних біржах.

4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації застави.

Звернемося до вітчизняного законодавства. В Україні спеціальнимнормативно-правовим актом, в якому визначені основні положення щодозастави, є прийнятий 02.10.1992 р. Закон "Про заставу". Окремі норми прозаставу містяться у деяких інших актах, зокрема у Типовому статутіломбарду.

Отже, за законодавством України застава - це спосіб забезпеченнязобов'язань, в силу якого кредитор (Заставодержатель) має право у разіневиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язанняодержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважноперед іншими кредиторами [11]. Таким чином, наголошується на зобов'язально -правовій стороні застави. Між тим, як у римському приватному праві і усучасному цивільному праві іноземних держав, вона визначається як речовеправо на чуже майно. Слід зазначити, що у Цивільному кодексі УРСР 1922 р..застава була віднесена до категорії речових прав. Проте, із запереченнямприватної власності і критикою концепції речових прав вона стала способомзабезпечення зобов'язань, що й було закріплено у законодавстві. [12]

Згідно того ж Закону предметом застави може бути майно, яке увідповідності із законодавством України може бути відчужене заставодавцем іна яке може бути звернене стягнення. З цього слід відзначити, що предметомзастави в банківській практиці можуть бути товарно-матеріальні цінності
(сировина, матеріали, напівфабрикати, товари та готова продукція, валютніцінності, дорогоцінні метали, ювелірні вироби, предмети мистецтва таантикваріат, крім предметів, що є національними культурними таісторичними цінностями), цінні папери, включаючи векселя, депозити,нерухоме майно.

Окремо слід виділити, що предметом застави можуть бути майнові права,тобто права користування майном, у тому числі й об'єктами праваінтелектуальної власності, а також права вимоги, які випливають з різнихцивільно-правових угод, такі як права орендатора, права автора на авторськувинагороду, права замовника по угоді підряду, права комісіонера за договоромкомісії. Важливо, що у деяких законодавчих актах містяться обмеження увикористанні того або іншого майна як предмета застави Не може бутипредметом застави, зокрема, майно, вилучене з цивільного обігу, наприклад,дозволю собі повторитися, предмети, що представляють культурну чи історичнуцінність.

Отже, повертаючись до вищесказаного, щоб те чи інше майно позичальникамогло стати предметом застави, необхідна його відповідність двом критеріям:критерію прийнятності та критерію достатності. Критерій достатностівідображає якісну визначеність предмету застави, а критерій достатності --кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів заставиє перевищення вартості заставленого майна порівняно з основнимзобов'язанням, яке має заставодавець по відношенню до заставодержателя,тобто вартість заставленого майна повинна бути більшою суми позички івідсотків, що належать по ній. Так, зокрема прийнято в практицібанківського кредитування, що, при використанні в якості забезпеченнякредиту застави нерухомого майна (іпотеки) максимальна сума кредиту в сумізабезпечення має складати не більше 60-80%, при використанні заставицінних паперів, відповідно, - 50-60% для акцій та 70-80% для ціннихпаперів, що приносять твердий процент, а для застави товарів на зберіганнічи переробці, іншого рухомого майна (транспортних засобів, різноманітногообладнання тощо) - взагалі не більше 25-50%.

прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави визначаєтьсядвома факторами: якістю товарно-матеріальних цінностей та можливістюкредитора здійснювати контроль за їх зберіганням. Отже, важливо не лишевизначити критерії якості, вибрати у відповідності до них товарно -матеріальні цінності, але ї забезпечити їх збереження. Тільки в цьомувипадку застава цінностей може бути гарантією повернення позики.

Найбільш надійним способом забезпечення збереження заставленийцінностей є передача їх кредитору, тобто банку. В даному випадкупозичальник залишається власником заставленого майна, з опосередкованимволодінням. Він не може розпоряджатися та користуватися закладенимицінностями. Зазначений вид застави часто називають в практиці кредитуваннязакладом. Кредитор набуває при закладі права користування заставлениймайном. Одночасно на нього переходить зобов'язання належним чиномутримувати та зберігати предмет закладу, нести відповідальність за йоговтрату чи пошкодження.

Зважаючи на переважну відсутність у банків складських приміщень тадосить високі витрати на організацію належних умов зберігання та охоронитоварно-матеріальних цінностей цей вид застави має обмежену сферузастосування. Але разом з тим, заклад передбачає можливість по домовленостісторін залишення закладених товарно-матеріальних цінностей на зберіганніпозичальника під замком та печаткою останнього. Оскільки в цьому випадкупозичальника не має права користуватись закладеними цінностями, даний видзастави часто називають твердою заставою. Але як показує практика, данийвид застави теж має обмежену сферу застосування, оскільки розрахований націнності, не призначені для поточного споживання.

Отже, чи не найбільш поширеним видом застави залишається класичний видзастави, коли заставодавець, тобто позичальник, безпосередньо володієзаставленими цінностями, але й може їх використовувати. У такій формізастави найчастіше виступає застава товарів в обігу та застава товарів впереробці, а в якості забезпечення кредиту виступають партії сировини,матеріалів, готової продукції, інші товарно-матеріальні цінності. При цьомуумовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість.

Існує два способи оформлення цього забезпечення: під складськіквитанції (свідоцтва) і під зберігальні розписки. При першому способізаставлені товари передаються позичальником на зберігання складськійкомпанії. Забезпеченням кредиту в такому випадку служать власне складськіквитанції (свідоцтва), які в свою чергу можуть бути передатнімі абонепередатнімі. У першому випадку право отримання товару може бути переданеіншій особі за допомогою передатного надпису, а в іншому - товар видаєтьсятільки початковому власнику.

При оформленні забезпечення під зберігальні розписки. товаризнаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль заними доручається представникам банку або третьої особи (складськійкомпанії). В цьому випадку забезпеченням служать зберігальні розписки.
Переважним способом зберігання застави для позичальника виявляється другий,бо перший пов'язаний з високими видатками, що відбивається на ціні позики.
Другий спосіб дозволяє знизити видатки по зберіганню застави, однакзбільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребуєвисокої надійності позичальника.

Подібна до вище зазначеного способу забезпечення застава товарів впереробці. Вона застосовується переважно при кредитуванні промисловихпідприємств. Особливістю даного виду застави є право позичальникавикористовувати заставлені сировину та матеріали, включені в предметзастави, у виробництві та замінювати їх на готову продукцію. Причому можедопускати переміщення призначених для переробки цінностей зі складу доцехів позичальника. Переробка цінностей дозволяється банком в тому випадку,якщо позичальником буде доведено, що в процесі переробки буде отриманопродукт більш високої вартості, ніж до нього. Для доказу представляєтьсяспеціальний звіт, який показує кількість та якість заставленої сировини таматеріалів, період її переробки, середній вихід переробленої продукції,місце зберігання. Однак в цьому випадку банк не може здійснити дійснийконтроль за збереженням заставлений цінностей.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступативексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується прикредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і здійснюєтьсятаким чином, що банк-кредитор сплачує товари фірми-постачальникапозичальника. Позичальник, отримавши товар, що юридично належить банку,зобов'язується зберігати його до моменту повернення позики. Зобов'язанняпозичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогубанку-кредитора. Якщо партія заставлений товарів продана, то позичальникмає право розпоряджатися виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Бездоручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.

При кредитуванні експортно-імпортних операцій може використовуватисязабезпечення кредиту дорожніми документами. В цьому випадку як застава покороткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаженнятоварів (коносамент і накладні). Коносамент, зокрема, представляє собоюдокумента, що видається перевізником (залізною дорогою, морськимперевізником, повітряним експедитором), про прийняття товарів длятранспортування до місця призначення. Як і складські квитанції (свідоцтва)коносамент можуть бути передатнімі (ордерної) та непередатнімі.
Використання ордерних коносаментів в якості забезпечення кредиту передбачаєіндосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора.
Умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами стаєстрахування вантажу.

І все ж найбільш поширеною в банківській практиці залишається заставанерухомого майна (будівлі, споруди, земельні ділянки, квартири, гаражі,інші будівлі та приміщення виробничого або споживчого характеру) - іпотека.
Цікавий факт: сам термін "іпотека" вперше з'явився в Греції на початку IVст. до н.е. і вже тоді був пов'язаний із забезпеченням відповідальностіборжника перед кредитором земельним володінням. Для цього оформлювализобов'язання, а на кордоні земельної території, що належала позичальнику,ставився стовп з надписом про те, що зазначена власність виступаєзабезпеченням претензії кредитора у вказаній сумі. На такому стовпі, щоотримав назву "іпотека", відмічались всі борги власника землі. Пізніше дляцієї мети стали використовувати особливі книги, що називались іпотечними.

Згідно з українським законодавством іпотекою визнається застава землі,нерухомого майна, при якій земля і майно, які складають предмет застави,залишається у заставодавця або третьої особи [13].

Для іпотеки, в цілому, характерні наступні риси, такі як, зокрема,перебування майна у володіння та користування позичальника, можливістьпозичальника самостійно розпоряджатися доходом, отриманим від використанняпредметів іпотеки, можливість отримання позичальником-заставодавцем підодне і теж майно кількох додаткових позичок.

Важливим є те, що по деяких видах іпотечних позик (наприклад, заспоживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотекипозичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску
(емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, що забезпечуються іпотекою.
Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені коштибанк спрямовує в обіг. Платежі позичальників по іпотечним кредитамрозподіляються банком між власниками облігацій. Доход іпотечного банку притакій операції складається з різниці між позичковим процентом, що сплачуєпозичальник банку, і процентом по цінних паперах, який банк сплачуєвласникам облігацій.

Отже застава нерухомого майна, а особливо, землі, - чи не найбільшпопулярний спосіб майнового забезпечення кредитів в світовій банківськійпрактиці. Головною безперечною перевагою цього виду застави є відноснасталість цін на нерухомість в цілому, і особливо на землю, і це не тільки врозвинутих країнах, але й в Україні, не дивлячись на недосконалістьвітчизняного законодавства стосовно права власності на землю танерухомість. І все ж іпотека має свої недоліки, зокрема, складність оцінкивартості цього виду забезпечення, успіх якої, як засвідчує практика,залежить від здібностей, досвіду та компетентності особи, що проводить цюоцінку. Іншим не менш важливим недоліком є складність процесу реалізації,особливо юридичного боку цього процесу.

В якості предметів застави також може виступати рухоме майно:обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби тощо. Якзастава по позиках приймаються також монети, злитки, вироби із золота,срібла, платини, дорогоцінні камені та інше. Останні в якості забезпеченнякредиту в наші дні використовується дуже рідко, що пов'язане в першу чергуіз значними витратами на зберігання заставленого майна, тому частішеприймаються під забезпечення позик спеціалізованими ломбардними установами.

Слід зазначити, що за вітчизняним законодавством договори застави,предметом яких виступають нерухоме майно, транспортні засоби, а такожкосмічні об `єкти, мають бути завірені нотаріально, що збільшує витратипозичальника на отримання кредиту [14].

У зарубіжній практиці, в якості забезпечення кредиту досить широко,при кредитуванні фізичних осіб, використовуються поліси страхування життя.
Особа, що застрахувала життя, сплачує страховій компанії страхові премії,причому сума цих виплат повертається при припиненні дії договорустрахування. Банк, приймає страховий поліс як забезпечення кредиту в сумінакопичених премій. Перевагами страхового полісу як виду забезпеченнябанківського кредиту заключають в тому, що його вартість можна легкорозрахувати, до того ж вона не змінюється під впливом кон `юнктури. На
Україні в практиці банківського кредитування поліси страхування життя вякості забезпечення кредитів, що видаються фізичним особам невикористовуються з причини низького розвитку, можна, навіть, сказати, --відсутності, системи страхування життя.

Особливе місце серед інших видів застави посідає застава ціннихпаперів. Справа в тому, що в умовах ринкової економіки більшістьпідприємств володіють значною кількістю цінних паперів, як державних, так ікорпоративних, які можуть бути успішно використані в якості забезпеченняпри отриманні ними позичок.

Цінні папери в якості заставленого майна мають має цілий ряд перевагперед іншими видами майна. По-перше, до цих переваг можна віднести легкістьу встановленні точної вартості цінних паперів, легкість у перевірці прававласності позичальника на цінні папери, що